– Оце – не борщ! Бульйон ніякий! – і свекруха демонстративно вилила борщ зі своєї тарілки назад в каструлю, хоч вже куштувала його ложкою. Я приголомшено застигла на місці, не знаючи, що сказати.

Я ще вчора підготувала все як слід: кип’ятила бульйон, додавала овочі, і, здається, робила все так, як завжди. А ось її реакція просто підкосила мене.

Вона знову почала показувати мені, що їй не подобається, і це вже стало традицією.

– Але ж я вчора так старалася, – тихо промовила я, намагаючись зберегти спокій. Моя свекруха, в квартирі якої ми живемо, не є особливо делікатною у своїх висловлюваннях, і я вже давно зрозуміла, що звикнути до цього майже неможливо.

– Старалася? – з сарказмом усміхнулася вона, дивлячись на мене зверху вниз.

– Ну, ти ж не готувала, це видно. Де смак? Тут не вистачає чогось головного. Справжній борщ – це коли він наваристий, а не як водичка.

Я відчувала, як внутрішньо починаю кипіти, але намагалась стриматись.

Я й так не вперше чула її критику, і кожного разу її зауваження і причіпки вражали мене сильніше, бо я намагалася зробити все правильно, а замість цього отримувала лише розчарування.

Я опустила погляд і мовчки почала витирати руки рушником.

– Може, я не так смачно приготувала, як вам хотілося, але дітім і чоловіку подобається, – сказала я знову, вже не так впевнено, намагаючись донести їй хоча б частину своєї думки.

– Вони просто жаліють тебе і не говорять правди! Якщо хочеш бути гарною господинею, треба вміти все готувати, а не тільки любуватися, як виглядає борщ на фото в інтернеті.

Я відчула, як червоніють мої щоки від гіркоти її слів. Протягом останніх кількох місяців ми з чоловіком живемо з батьками чоловіка, і жити з ними дуже важко через ці постійні зауваження свекрухи.

Вона весь час намагається нав’язати свої правила і стандарти, а я не можу відстояти свою точку зору. Здавалось, що мої зусилля не оцінюють, і я вже починаю сумніватися в своїх силах.

Чоловік сидів за столом і мовчки ковтав їжу, як завжди, намагаючись не втручатися в нашу суперечку. Його присутність не рятувала ситуацію, бо я відчувала, що йому легше просто мовчати, ніж втягуватися у цей конфлікт.

Свекруха ж, здається, отримувала задоволення від того, що змушує мене почуватися некомпетентною.

– Добре, я наступного разу спробую приготувати краще й смачніше. Тільки, може, все ж мені розкажете, що саме не так?

– Можеш навіть в Інтернеті подивитися, – відповіла вона, знову з ноткою сарказму в голосі. – І ще краще було б, якщо б ти у мене запитала, як це робити. Але так, звісно, ти краще все знаєш – ось і виходить казна що, а не борщ.

Я відчула, як напруга наростає. Не знаю, як це буде далі, але постійно жити в атмосфері вічної критики стає все важче. Я так сильно прагну гарних взаємин, але починаю думати, що не в змозі вгодити матері чоловіка.

Може, я справді не вмію готувати? Може, я щось роблю не так? Але ж чому тоді чоловік мовчить? Чому він не може підтримати?

– Я не знаю, що мені робити, – ледь чутно сказала я, дивлячись на нього, коли за його мамою зачинилися двері.

Чоловік нарешті підняв очі, але не сказав нічого. Я побачила, як він зітхнув і знову почав їсти, мовляв, розбирайтеся самі. А я все більше відчуваю себе в пастці.

Я вирішила звернутися до вас за порадою. Як мені вийти з цієї ситуації, щоб не втратити спокій, зберегти власну гідність, і хоча б трохи налагодити стосунки з мамою чоловіка. поки ми живемо зі свекрами?

Джерело