Зазвичай спогади про дитинство викликають у дорослих посмішки на обличчі.

Коли ж Гріша згадував про своє одразу на очі сльози набігали.

Народився хлопець у повноцінній родині. Мав батька та матір, жила родина у своїй квартирі, обоє дорослих працювали. Коли народився первісток жінка пішла у декретну відпустку, чоловік забезпечував родину матеріально. Все було добре до того часу, поки мати Гріші не почала підозрювати чоловіка у зраді.

Кожного вечора вона зустрічала чоловіка лайкою та незрозумілими претензіями.

Домашня ідилія була зруйнована.

У такі миті Гріша намагався не попадатися матері на очі, щоб не викликати гнів ще й на себе. Сидів тихенько у кімнаті, читав або вмикав музику у навушниках. Робив усе аби не звертати уваги на крики за стінкою.

Мати таки вивела батька на чисту воду. Якось він не витримав й замість чергового заперечення зізнався, що справді має коханку.

Того ж вечора він зібрав свої речі, зайшов у кімнату сина, попрощатися, а потім вийшов за двері.

Більше Гріша його не бачив.

Спершу мама багато плакала. Син намагався її підбадьорити, заспокоїти, допомогти з хатніми справами. Проте єдина реакція, яку вдавалося отримати від матері – роздратування.

Хлопець відчував, що рідна ненька терпіти його не може, проте не знав у чому його провина.

Насправді єдиною причиною такого ставлення була надмірна схожість Гріші з батьком. Отож, кожного дня дивлячись на свою дитину, мати бачила перед собою чоловіка, який її зрадив та покинув.

Ніяка зразкова поведінка хлопця, гарні оцінки, добрі слова не змогли змінити цього факту.

Чим старшим ставав Гріша, тим частіше потрапляв матері під гарячу руку. Він втомився жити в постійному стресі та сварках.

Втративши надію знайти з мамою спільну мову, хлопець все частіше затримувався допізна на вулиці, старався взагалі не виходити зі своєї кімнати.

Схоже неньці було цього мало. Вона вирішила взагалі позбутися від нагадування про чоловіка. Якось у квартиру постукали невідомі люди. Гріша відчинив двері й одразу відчув щось неладне.

Прийшли за ним, щоб забрати до дитячого будинку.

Рідна матір, єдина дорога йому людина, так просто відмовляється від нього й віддає геть чужим людям.

Решта дитинства та юності Гріші минула у дитячому будинку. Він давно виріс, влаштувався в житті, створив власну родину.

На разі чоловік щасливий, проте досі не може спокійно говорити про своє дитинство та рідню.

КІНЕЦЬ.