Наразі я готовий зізнатися всім та й самому собі, що вже тисячу разів пошкодував про свій вчинок. Але змінювати щось уже надто пізно: Оксана чекає на дитину від мене, а Інна точно не зможе пробачити ту зраду.

Останнім часом я навчився і посуд самостійно мити, і в домі прибирати. Оскільки чекати якоїсь активності від Ксюші було просто даремною справою. Після того як ми з’їхались, то наша квартира стала бути схожою на звалище. Навіть обгортки від чипсів та шоколадок вона після себе прибрати не могла.

Ось приходиш додому: кругом купа бруду, немитого посуду, крихти на столі, не заметена підлога. Загалом, просто хочеться сісти та плакати. Навіть повечеряти нема чим. А моя нова обраниця лежить собі та дивиться свої розважальні шоу в телевізорі. І навіть сказати нічого не можна, адже вона розповідає, як їй терміново треба додивитись серіал та що б там не було – ніколи не встане і нічого робити не почне.

Тому відразу як приходиш з роботи, потрібно бігти по продукти до магазину та думати, що можна приготувати на двох. А тепер так і взагалі не можна нічого просити допомогти, адже Оксана у нас вагітна, їй треба відпочинок.

Тобто до салонів краси ходити сил вистачає, а після себе тарілку помити – ні в якому разі.

От саме в таких обставинах я й згадую смачний борщик, варенички, запіканки своєї колишньої дружини. Інна була настільки хазяйновитою та вправною господинькою, що навіть прискіпатися не було до чого. Навіть моя мама визнавала, що так готувати не вміє.

За минулим життям я сумував не тільки через це. Все ж таки набагато приємніше приходити з роботи, коли тебе вдома чекає кохана дружина та діти, що відразу кидаються в обійми. Потім затишна сімейна вечеря: салатик, борщик, запечена картопелька. А потім ще й до чаю купа всього: горішки із згущеним молоком, пиріг та всілякі желе. І все це я так по-дурному зрадив.

Це ж яким дурнем потрібно бути, щоб порядок і затишок проміняти на суцільний апокаліпсис в квартирі. Річ у тім, що Інні не було часу по салонах краси мотатися, вона про нас піклувалась, тому на себе не дуже то звертала увагу. Хоча була вона досить гарна сама по собі, мала чудову фігуру навіть після народження двох діток. Я ж пішов за надутими губами та нарощеними віями.

Такій дівчині – скільки грошей не дай, вічно буде мало. Я й подумати не міг, скільки коштів іде на ті всілякі манікюри, війки, брівки, епіляції. Шкода, що при першій зустрічі я побачив лише картинку, а не те, що за нею стоїть.

Інна при нашому розлученні не плакала, лише мовчала, і це картало мене ще більше. Тепер я часто згадую про неї, наших діток та минуле життя. І чого було тоді не думати головою, щоб зараз її не чухати?

КІНЕЦЬ.