Ольга із захопленням гортала кулінарний журнал, роблячи нотатки на полях. Новий рецепт французького жульєну здався їй особливо цікавим.

«Треба буде спробувати додати білі гриби замість печериць», — думала жінка, уявляючи, як здивує чоловіка незвичайним смаком.

Готування завжди було її пристрастю.

Господиня могла годинами експериментувати на кухні, створюючи нові поєднання смаків. Останнім часом вона все частіше мріяла про власну кулінарну книгу, де зібрала б усі свої авторські рецепти.

***

Захопившись пошуком нових ідей, дружина не помітила, як відчинилися вхідні двері. Лише почувши важкі кроки в коридорі, Ольга зрозуміла, що чоловік повернувся додому.

— Олежку, ти вже прийшов? А я тут такий цікавий рецепт знайшла! — радісно вигукнула вона, виходячи в передпокій. — Уявляєш, можна поєднати французьку та українську кухню! Вийде щось неймовірне!

Чоловік мовчки пройшов повз неї, навіть не глянувши у її бік. Від нього пахло дорогим парфумом і жіночими парфумами.

Ольга відчула, як неприємний холод пробіг по спині.

— Вечеря готова. Я приготувала твої улюблені…

— Досить! — різко перебив її Олег. — Вже набридли твої кулінарні експерименти! Ти тільки про це й можеш говорити! Мені це не цікаво. Я втомився!

Чоловік пройшов у вітальню, дістав з портфеля якісь папери й з силою жбурнув їх на журнальний столик. Кілька аркушів розлетілися по підлозі.

— Що це? — тремтячим голосом запитала жінка, піднімаючи документи.

— Папери на розлучення. Підпиши. І без істерик.

Ольга відчула, як кімната почала обертатися перед очима. Вона вхопилася за спинку крісла, намагаючись встояти на ногах.

— Що ти таке говориш? Яке розлучення? У нас же все було добре! Ми нещодавно відзначали твоє підвищення. Ти сам казав усім родичам, яка я чудова дружина.

— Була чудова! — вигукнув Олег, розстібаючи дорогий піджак. — Для менеджера середньої ланки… можливо. Але я тепер заступник генерального директора! У мене інше коло спілкування, інші перспективи. У мене новий рівень життя. Стандарти, в які ти не вписуєшся. Мені вже соромно зізнаватися, що ти моя дружина. Сором перед людьми! Подумай сама — ти хто? Домогосподарка, помішана на своїх рецептах! Сіра мишка! Ти не мого рівня!

— Але я думала… — сльози покотилися щоками Ольги. — Я хотіла написати книгу. Відкрити свій канал про кулінарію.

— Боже, як же це дрібно і жалюгідно звучить! Ти чуєш, що я кажу? Мені потрібна жінка іншого рівня. Освічена, доглянута, яка знає три мови. А не куховарка з мріями про кулінарну книжку.

— Тобто є інша? — дружина вчепилася побілілими пальцями в папери.

— Є. І вона в сто разів краща за тебе. Поруч із нею я відчуваю гордість і повагу до себе. З тобою — протилежне. На жаль, наш шлюб більше не актуальний!

— Два роки! Два роки я була поруч! Коли ти починав простим менеджером! Коли в тебе не було грошей навіть на пристойний костюм! Я готувала, прала, прасувала.

— От саме! — перебив жінку чоловік. — Ти так і залишилася прачкою та куховаркою. А я виріс! Годі вже порожніх балачок! Підпиши папери — і закінчимо цей цирк. Квартира твоя, тому я з’їжджаю. Ні на що не претендую. Завтра пришлю людей за речами.

***

Олег рушив до виходу, на ходу набираючи номер телефону.

— Так, сонечко, вже їду. Чекай мене в нашому ресторані.

Двері з гуркотом зачинилися. У тиші, що настала, було чутно, як цокають годинники й десь на кухні капає вода з крана.

Ольга повільно опустилася в крісло, стискаючи в руках документи про розлучення. У духовці забутий пиріг почав підгоряти, але вона навіть не поворухнулась.

Увесь її світ, який вона ретельно будувала два роки, розвалився за якихось десять хвилин.

«Як же так? — стукало в голові. — Коли все пішло не так? І чому я цього не помічала?»

Але відповіддю їй була лише тиша і гіркий запах чужих парфумів, що назавжди врізався в її пам’ять.

***

Ранок наступного дня почався зі дзвінка у двері. Жінка, яка не спала всю ніч, повільно попленталась відчиняти несподіваним гостям. На порозі стояли двоє кремезних чоловіків у формі вантажників.

— Добрий день! Нас прислав Олег Володимирович. За речами, — ввічливо сказав один із них.

Господиня мовчки кивнула і провела їх у спальню. Там, у великій шафі, висіли костюми чоловіка — дорогі, брендові. Вона провела рукою по тканині піджака, який сама вибирала йому на річницю весілля. Гіркий клубок підступив до горла.

— Ось тут його речі, — тихо промовила дружина. — Тільки, будь ласка, обережно з синім костюмом. Він улюблений.

«Був улюблений», — подумки поправила себе вона.

Поки вантажники збирали речі, Ольга набрала номер подруги.

— Алло? Привіт! Ти зараз на роботі?

— Так, а що трапилось? — стривожено запитала та. — У тебе голос якийсь дивний.

— Олег… учора приніс документи на розлучення, — голос жінки затремтів.

На тому кінці дроту зависла важка пауза.

— Господи… Олю, мені так шкода! Хоча, чесно кажучи, я цього боялася. Після підвищення твій чоловік став зовсім іншим.

— У якому сенсі?

— Присядь. Розмова буде довгою! — зітхнула Алла. — З того моменту, як його призначили заступником генерального, він наче з ланцюга зірвався. Почав грубіянити підлеглим, принижувати всіх. Особливо жінок. А потім з’явилася ця… Марина Віталіївна.

— Хто?

— Нова керівниця відділу кадрів. Молода, амбітна, з дуже забезпеченої сім’ї. Вона швидко закрутила голову Олегу! Вони почали разом обідати, засиджуватися допізна в кабінеті.

Ольга відчула, як у неї мимоволі затремтіли руки.

— І всі про це знали?

— Пробач, люба! Я хотіла тобі сказати, але не наважувалася. Думала, може, це тимчасове помутніння. Але вони зовсім знахабніли! Відкрито фліртують на нарадах, разом їздять на обід. А минулого тижня вона хвалилася перснем з діамантом — подарунок від «особливого чоловіка».

У цей момент один із вантажників упустив коробку з речами. Звук падіння змусив Ольгу здригнутися.

— Я передзвоню, — швидко сказала вона й відключилась.

***

Наступна година пролетіла, як одна мить.

Вантажники винесли всі речі чоловіка, залишивши в шафі порожнечу. Жінка механічно прибрала розкидані краватки, зачинила спустошені шухляди.

У кишені старого піджака вона знайшла їхню спільну фотографію: ще щасливі, усміхнені. Не витримавши, жінка розірвала знімок на дрібні шматочки.

Телефон знову задзвонив. Це була Алла.

— Оленько, як ти? Я все думаю про тебе. Не можу заспокоїтись!

— Знаєш, про що я зараз подумала? А я навіть вдячна цій Марині. Вона показала справжнє обличчя мого чоловіка. Точніше, вже майже колишнього чоловіка.

— Що збираєшся робити?

— Поки не знаю. Але точно не сидітиму й не плакатиму. Досить! — в голосі Ольги з’явилися сталеві нотки. — Два роки я жила його життям. Може, настав час почати своє?

— Правильно, подруго! — пожвавішала Алла. — Тільки знаєш що? Не поспішай підписувати папери. Хай трохи помучиться.

— Ні! Я підпишу. Не хочу принижуватись і триматися за людину, яка мене зрадила. Але це не означає, що я все забуду і прощу. Йому доведеться заплатити за кожну мою сльозу!

***

Попрощавшись із подругою, жінка підійшла до вікна.

Вулицею повільно їхала машина з речами чоловіка. Ольга дивилася їй услід і відчувала, як разом із цією машиною від’їжджає її минуле життя. Попереду була невідомість, але чомусь вперше за довгий час їй не було страшно.

Вона швидко дістала телефон і набрала номер.

— Добрий день! Я з приводу організації корпоративу. Так, я хочу забронювати великий зал на наступну п’ятницю. На двісті осіб. І ще… мені потрібно обговорити особливі умови проведення вечора.

***

…«Гранд Готель» сяяв вогнями. Біля входу вишикувалася черга дорогих автомобілів: увесь вищий менеджмент компанії зібрався на щорічний корпоратив.

Олег допоміг Марині вийти з авто, милуючись її довгими ногами та обтислим червоним платтям. За останній місяць його життя кардинально змінилося.

Розлучення пройшло швидко: Ольга несподівано легко підписала всі документи. Тепер він був вільним і щасливим із жінкою свого кола.

— Коханий, тільки подивись, як усі захоплюються нами, — муркнула Марина, поправляючи йому краватку. — Ми — ідеальна пара! Сама собі заздрю!

***

У розкішному банкетному залі панувала святкова атмосфера. Офіціанти розносили шампанське, звучала жива музика.

Олег зі своєю супутницею сіли за центральний стіл — його місце як заступника генерального директора.

— Уявляєш, — прошепотіла кохана, — кажуть, сьогодні вперше приїде сама власниця компанії! Загадкова жінка! Ніхто її не бачив, але ходять чутки, що вона дуже впливова персона.

Чоловік лише посміхнувся:

— Напевно, якась стара зануда, що успадкувала бізнес від тата. Бачили ми таких!

У цей момент на сцену піднявся генеральний директор:

— Дорогі колеги! Сьогодні особливий вечір. Уперше в історії компанії на нашій зустрічі присутня її власниця. Прошу вітати — Ольга Сергіївна!

***

Олег вдавився шампанським. На сцену легкою ходою підіймалась його колишня дружина.

Але як вона змінилася! Елегантна чорна сукня підкреслювала ідеальну фігуру, впевнена постава, стильна зачіска. Від колишньої домогосподарки не залишилося й сліду.

— Добрий вечір, шановні колеги! — голос Ольги звучав спокійно і владно. — Рада нарешті зустрітись із вами особисто. Усі ці роки я воліла спостерігати за розвитком компанії зі сторони. Але настав час змін! — жінка зробила паузу й обвела поглядом притихлий зал. — Відзавтра я особисто долучаюсь до управління компанією. У мене великі плани на майбутнє. Вірю, що разом ми зможемо вивести бізнес на зовсім новий рівень. Нас чекають серйозні зміни та стрімке зростання. А сьогодні бажаю всім чудового вечора!

Промова Ольги була зустрінута бурхливими оплесками. Співробітники обступили її, навперебій пропонуючи келих шампанського. Вона трималася з королівською гідністю, встигаючи приділити увагу кожному.

Колишній чоловік кинувся до сцени, розштовхуючи людей:

— Олю! Зачекай! Нам потрібно поговорити! Я хочу зрозуміти, що відбулося!

Але вона, здавалося, розчинилася в натовпі. Марина залишилась сидіти за столом, нервово м’яла серветку.

— Як ти міг не знати? — прошипіла вона. — Чому ніколи не казав, що твоя дружина — власниця компанії?

— Я й сам не знав! Думаєш, якби знав, то покинув би її? Дурна! Вона ніколи…

— Не підходь до мене більше, — різко обірвала Марина, схопивши сумочку. — Ти — закінчений невдаха! Навіщо ти мені тепер?

Жінка розвернулась і швидко попрямувала до виходу.

Олег залишився один за порожнім столом. Його колишня дружина давно зникла, залишивши по собі шлейф захоплених розмов і вир емоцій. У голові крутилася лише одна думка: «Що ж я накоїв?..

***

Рівно о дев’ятій ранку Олега викликали до генерального директора. Зайшовши до простого, але престижного кабінету, він одразу відчув щось недобре. Начальник навіть не підвів на нього очей.

— Сідайте, Олегу Володимировичу, — сухо промовив директор, переглядаючи якісь документи. — Розмова буде короткою. Компанія більше не потребує ваших послуг. Ваша кандидатура не відповідає новим вимогам.

— Але як… чому? — чоловік у ту ж мить зблід. — Я ж тільки нещодавно отримав підвищення!

— Ось наказ про звільнення. Підпишіть, будь ласка. Охорона проведе вас до виходу.

***

За годину Олег уже стояв перед дверима своєї колишньої квартири. Колишнього дому. За п’ятнадцять хвилин дороги він разів двадцять прокручував промову, але всі слова здавалися порожніми й фальшивими.

Ольга не відчинила одразу.

Коли двері розчинилися, чоловік на мить втратив дар мови. Вона так змінилась! Домашній халат змінився на елегантний брючний костюм, недбалий пучок — на стильну зачіску.

— Навіщо прийшов? — холодно спитала колишня дружина.

— Олю… Оленько… — Олег зробив крок у квартиру. — Пробач мені! Я був повним дурнем. Я все усвідомив. Давай почнемо спочатку!

— Зупинись! Знаєш, чого я найбільше не терплю? Жалюгідних чоловіків, які принижують себе і принижують інших. Особливо жінок.

— Скажи! — він схопив колишню дружину за руку. — Звідки в тебе ця компанія? Чому ти всі ці роки мовчала?

Ольга звільнила руку і з гіркою усмішкою відповіла:

— А ти ніколи не питав. Я тебе цікавила тільки в ролі домогосподарки. Мабуть, так. Але якщо вже запитав — скажу. Мені нічого приховувати. Цю компанію створив мій дід. Потім нею керував батько. Коли він захворів три роки тому, я почала поступово входити в управління бізнесом. Але робила це тихо, не афішуючи. Хотіла, щоб мене сприймали як професіоналку, а не як доньку, яка все отримала у спадок.

— Чому ж ти мені не розповіла?

— А навіщо? Щоб ти почав підлабузнюватись? Чи хизуватись перед друзями багатою дружиною? Я хотіла, щоб ти любив мене, а не мої гроші та статус. Але ти не витримав перевірки, Олеже. Перша ж посада запаморочила тобі голову.

— Я кохаю тебе! — випалив чоловік. — Завжди кохав! Це було помутніння. З кожним може статися!

— Ні! Це було і є твоє справжнє обличчя. Твоя ненаситна жага влади й грошей!

***

У цей момент із вітальні неспішно вийшов високий чоловік у дорогому костюмі. Його рухи були спокійними, усмішка — привітною, але в погляді читалась прихована сила.

— У вас усе гаразд? — тихо запитав він, уважно подивившись на Олега. — Я почув голоси, тому вирішив перевірити. На всяк випадок.

— Усе добре, Олександре, — м’яко відповіла Ольга. — Мій колишній чоловік уже йде. Правда ж, Олеже?

— Наполегливо рекомендую вам залишити квартиру. Я не люблю застосовувати силу. Але, якщо доведеться…

Олег задкував до виходу. Його обличчя побіліло від приниження й злості. Ще кілька секунд — і двері зачинилися за його спиною.

Жінка з полегшенням видихнула:

— Дякую, Сашо! Я дуже вдячна, що погодився допомогти.

— А хто сказав, що я просто допомагаю? — він уважно подивився їй у вічі. — Я маю серйозні наміри боротися за ваше серце, Ольго Сергіївно.

Жінка здивовано підняла брови, але в кутиках її губ з’явилася задоволена усмішка.

— О як? — вона нахилила голову набік. — І як же ви збираєтеся це робити?

— Для початку запрошую вас на обід. Обіцяю! Жодних банальностей. Лише щирість і повага.

Ольга подивилась на годинник:

— У мене за годину важлива зустріч. Потрібно обговорити реорганізацію компанії.

— Тоді повечеряємо ввечері. Я чекатиму стільки, скільки буде потрібно.

У його голосі не було ні улесливості, ні показухи — лише впевненість людини, яка чітко знає, чого хоче.

Жінка усміхнулася. Здається, життя справді різко змінювало напрям. І цього разу — у правильний бік.