Проблема полягає в тому, що я хочу повернутися до рідного міста і вирішила, що хочу піти від чоловіка вдруге. Ми у розлученні і у нас є дитина.

Думала спочатку, що я просто хочу до рідного міста, але тільки з чоловіком. А зараз зрозуміла, що без чоловіка із задоволенням повернулася б.

Я почала замислюватися, а чи потрібно мені бути з чоловіком? У ліжку я незадоволена. Та й зійшлася я з ним лише з низки таких причин, як фінансова стабільність, захист та дитина.

І на мене дуже тиснуло суспільство та мама. Якби дитини не було, я пішла б від нього, не замислюючись ні про що. І взагалі давно розлучилася.

Зараз живемо в маленькому містечку, а влітку збираємось до Полтави (якщо я не поїду до рідного міста раніше). Чоловік каже, що в мене закидон, бо я не працюю.

Таке само було, коли я пішла від нього вперше, я була в декреті. Ну, так ось, він каже, що мені нудно, і я починаю копатися в собі.

Якщо я влаштуюся працювати, то заспокоюся. А я вважаю, що якраз зараз, коли я копаюся в собі, я починаю розуміти чого я хочу дійсно.

Мені 23 роки, у мене цілі є, я хочу вступити на медичний, хочу вивчити англійську та ходити до спортзалу. Я зовсім себе закинула за час з ним, почуваюся старою, наче жінка в мені померла, перестала доглядати за собою, носити гарну білизну.

Депресії, звичайно, у мене були і тоді, коли я з ним розходилася, але мені здається це через те, що на мене тиснули всі, що потрібно повернутися до чоловіка. Він же не ображав, не мав шкідливих звичок, дитину любив та любить.

Ну, ще чоловіки, які були нібито самцями і доводили мені, що просто розлучитися це нормально. Так ось, мені з ним зручно, але бажаною я не почуваюся.

Він каже, що настав час вже зав’язувати зі своїми бажаннями, а думати, як краще буде дитині. Тобто він не проти, щоб я навчалася і т.д. Але річ у тому, що мені не вистачає у відносинах певного відчуття.

Так у нас все спокійно, ми не сваримося, чоловік заробляє нормально. Але знову вдруге хочу втекти від нього.

Він хоче залишитися в маленькому містечку, а я хочу виїхати в рідний Кременчуг і почати життя наново, спробувати досягти своїх цілей, не знаю, наскільки вийде через фінанси.

Але я хотіла б постаратися досягти цього сама з дитиною. У рідному місті у мене є квартира та мама, яка допоможе з дитиною, та й дитині 4 роки, вже самостійна донька.

Він починає про дитину, що я позбавляю його спілкування, що в нас зараз все добре, поставлені цілі поїхати до Полтави, там попрацювати, і я пішла б вчитися.

Але зараз ще півроку доведеться прожити в маленькому місті. А я думаю, що я приїду в Полтаву, і так само почну істерити, що хочу в рідне місто, та спочатку будуть емоції, нове місто та усі справи, а потім заспокоїться все і мені знову захочеться поїхати і піти від нього.

От і не знаю, я начебто вже на сумках сиджу, а він не пускає, каже, нікуди не поїдеш. У гості теж зараз у рідне місто не пускає, каже, що я не повернуся. А я йому нічого обіцяти не можу з цього приводу.

КІНЕЦЬ.