Коли ми одружилися з моїм чоловіком, він не мав жодної нерухомості. Але це була не проблема, тому що мені тоді дісталася квартира неподалік столиці від бабусі, і ми жили там. Ми обидва завжди працювали і утримували сім’ю, але коли я заваrітніла, я залишилася вдома через nогане самопочуття.

Коли я тільки звільнилася з роботи, мені було навіть ніяково перед чоловіком, бо він сам з ранку до пізнього вечора працює, утримує нас, а я просто сиджу вдома. Але з таким самопочуттям все це робити було не дуже легко.

Та й після того, як наро дилася наша дочка, на мені був весь побут, прибирання, приготування, але я завжди все встигала вчасно, щоб чоловікові все сподобалося. Через деякий час я помітила невдячну поведінку від чоловіка, мовляв, я нічим не займаюся, а він цілими днями оре на роботі.

Тоді у нас і розпочалися фі нансові проблеми. Щоразу ці розмови дуже на мене тиснули, тому я теж вирішила вийти на роботу хоча б у пів зміни, щоб у цей час донька була в садку і не залишалася одна.

Так вийшло, що я знайшла добре оnлачувану роботу, яка покривала всі наші фі нансові проблеми. Тоді я почала приходити додому пізніше за мого чоловіка.

Але мій чоловік чекав, поки я приїду і приготую йому поїсти, хоча приїжджала я дуже втомлена. Він вимагав від мене і моєї зарплати, і щоб за всім побутом стежила одна я. Але по факту він би сам міг після своєї роботи собі щось приготувати, а не сидіти і чекати, коли я приїду втомлена і приготую йому.

А сам він не готував, бо вважав, що це всі жіночі справи, якими чоловік не мусить займатися. Ось я і після останньої такої сварки його і відправила назад до своєї матері, щоб він зрозумів, що я не терпітиму таке ставлення до себе.

Свекруха дзвонить і просить прийняти його назад, але я навіть не задумаюся про мир, поки він сам не усвідомить, не вибачиться і не зміниться у своїй поведінці.