Так у мене склалося, що десь декілька років тому я познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком Іваном. Він уже три роки, як був розлучений зі своєю першою дружиною, але ніяк не міг забути свою колишню, на жаль.

Вона була молодою та дуже красивою жінкою, не змогла довго жити у шлюбі, адже багато обов’язків, з якими не так просто впоратися, особливо, коли не звикла до роботи домогосподарки, але і чоловіка залишати не хотіла. Тому розлучилися вони з Іваном з різними суперечками і непорозуміннями.

Мені довелося дуже багато всього побачити. про все говорити з Іваном і вміти змовчати та підтримати свого чоловіка у непрості часи, коли він постійно думав про колишню. Адже це розлучення дуже вплинуло на нього, а я щиро кохала, тому хотіла в усьому йому допомогти та підтримати його.

Щовечора вони вдвох подовгу з’ясовували стосунки по телефону, сперечалися, конфліктували між собою.

Мій Іван дуже хвилювався з цього приводу. Я його заспокоювала постійно, підтримувала в усьому, просила постійно забути минуле, але якось не вдалося мені впоратися.

У них, у минулому шлюбі мого чоловіка, є 4-річний син. Він частенько гостював у нас вдома, я не була проти, адже розуміла, що це рідна дитина Івана.

Пам’ятаю, один раз, коли колишня дружина мого чоловіка забирала хлопчика до себе, вона буквально вбігала у наш дім. Я була здивована такій її поведінці. Таке враження, що вона почувала себе наче в себе вдома, дуже самовпевнена людина.

Але мій Іван багато мені розповідав, що вона прекрасна домогосподарка, займається спортом і має відмінний смак в усьому. Вірила я йому з великим трудом.

Від цих щоденних суперечок хвилювалася не лише я, свекруха моя теж дуже сумувала з цього приводу, її турбувало те, що чоловік все ніяк не може забути свою першу дружину. Вона частенько називала мене ім’ям колишньої своєї невістки.

До нашого з Іваном одруження я не розуміла тоді, що він так відноситься до своєї колишньої, лише після одруження зрозуміла це все.

Але я намагалася не ображатися на неї за це, сама розуміла, що в її віці це стрес і вона робить це не навмисно.

Через деякий час я дізналася, що чекаю дитину, я була щасливою і хотіла розділити цю радість з найдорожчою людиною.

Найбільшою прикрістю для мене було побачити фотографії з святкування весілля свого Івана з його колишньою дружиною, адже у нас з ним весілля не було, ми просто розписалися.

На них фото з весілля його очі світилися щастям, а на наших була лише іронічна посмішка і згаслий та розчарований погляд втомленої життям людини. Я тоді розревілася, зрозуміла, що у нас з ним далеко не щире кохання.

Ми з Іваном жили як добрі друзі, але його колишня дружина нам заважала. З її боку були постійні якісь образи, якісь невдоволення суцільні. Все припинилося, тільки коли вона знайшла собі іншого чоловіка.

Але в нашому шлюбі все стало тільки гірше. Чоловік почав засиджуватися в компанії своїх друзів, відсторонився від дітей. Я народила недужого сина, потім дочку, але вона теж не відрізнялася здоров’ям, на мій превеликий жаль. Але ми продовжували аби-як зберігати наш шлюб.

Через 8 років такого життя з Іваном в рутині з’явилася його колишня. На мій подив, вона стала ще більшою красунею. Запросила мого чоловіка на зустріч, сказала, що у неї якісь там великі проблеми і їй потрібно терміново побачитися з ним.

Збирався Іван на це побачення активніше, ніж на наше з ним весілля. Приїхав схвильований такий, на себе зовсім не схожий він був, почав говорити про наше розлучення.

Я тепер не знаю, що робити в цій ситуації. З одного боку, у нас досить типове, як для багато сімей, спокійне сімейне життя, яке не хотілося б руйнувати.

З іншого боку, мене так втомило те, що чоловік мене зовсім не кохає, а мені так щиро хочеться більше уваги від нього, турботи і поваги, як до дружини.

Що мені робити я вже не знаю. Чи варто намагатися втримати такого чоловіка в сім’ї?

Джерело