Зі свого раннього дитинства Людмила і Ольга завжди були разом, вони були дуже дружні рідні сестри.

Різниця між ними у віці була всього три роки.

Людмила, як старша сестра, завжди допомагала Ользі у всому.

А батьки дівчаток лише раділи, що сестри вже маленькими піклуються одна за одну, значить і в майбутньому дорослому житті допомагатимуть одна одній.

Закінчивши школу Людмила вступила до інституту.

Чекала, що через три роки Ольга приїде вчитися до неї в місто, і вони знову будуть разом, як і колись у своєму дитинстві.

Але вийшло так, що відразу Ольга вийшла заміж за сусідського хлопця Олега.

Через те, що в Олега ще були два менші брати, то жити вирішили з батьками Ольги.

Адже хатина у них чималенька.

Вона одна в них дома.

Людмила в місті живе, назад в село не збирається.

На третьому курсі навчання Людмила теж повідомила своїх батьків, що виходить заміж за однокурсника.

Батьки майбутнього чоловіка Людмили, її свекри, подарують їм квартиру, щоб молода сім’я мала хороше майбутнє.

Минали швидко роки, Людмила з чоловіком частенько навідувалися до батьків дружини в селі.

Батьки господарство тримали велике, допомога потрібна була їм завжди.

Майже кожні вихідні влітку їхали в село всією сім’єю.

Літньої пори роботи багато, з радістю великою вони допомагали рідним, та й самі відпочивали від міста.

Ольга з великою радістю зустрічала своїх рідних гостей.

Вона добре знала, що за вихідні перероблять багато роботи, яка накопичувалася за довгий період часу. Так і жили, виховували дітей.

У Людмили один синочок. У Ольги троє донечок було.

А потім, несподівано, не стало тата, а через пів року пішла і мама за ним.

Засумувала вона за чоловіком, адже так багато років з ним добре жила.

Прийшов час переписувати спадок, адже хата була батьків.

Ольга просить Людмилу тепер, щоб написала відмову від спадку.

На одну її буде дешевше все переоформляти усе.

Моя подруга Людмила сказала, що подумає, адже до такої пропозиції ще не була готова.

А вдома з чоловіком вирішували як вчинити.

З одного боку у Ольги є троє дітей, їм багато чого потрібно і у її сім’ї житла більше немає.

З іншої сторони – Людмила з чоловіком завжди їздили допомагати по господарству своїм татові і мамі.

І потім, коли не стало батьків, всі витрати ділили на двох.

Ольга не говорила тоді, що я тут живу і платити буду я. До того ж ні мама, ні тато за весь час і всі ці роки, жодного разу не сказали що все буде лише одній Ользі, про це мова ніколи не йшла, щоб знати, що то їх воля була.

Вони завжди були за те, щоб усе розділити порівну, щоб все, що вони мають – було обом донькам.

Людмила з чоловіком, зрештою, вирішили, що спадок має бути на двох, то навіщо відмовлятися від своєї частини, коли такі непрості часи.

Їхній син любить приїздити в село, і допомагає там в усьому, роботи не цурається.

То навіщо лишати його без частинки спадку.

Але як сказати про це Ользі, щоб вона не образилася на сестру і її сім’ю?

Людмилі зовсім не хочеться псувати відносини з сестрою, і який вихід знайти, не придумає.

Але і частину батьківського майна віддавати не хочеться.

А хіба хтось віддав би на її місті частину батьківської хати?

КІНЕЦЬ.