Десь кілька днів тому нас з моїм чоловіком і дітьми покликав в гості до себе мій рідний брат.

Хоч ми з ним ніколи особливо тісно не спілкувалися – велика різниця у віці між нами, адже Іван набагато старший за мене, і тому спільних інтересів у нас не так вже й багато.

Я завжди знала, що мій рідний брат живе набагато краще за нас з чоловіком, але те, що я побачила в цей день – справило на мене незабутнє враження, я навіть не очікувала такого.

Мій рідний брат зі своєю дружиною вдвох живуть у величезному триповерховому будинку, єдину дочку видали заміж за якогось дуже багатого бізнесмена і знайшли собі нове хобі – розводити породистих собак.

За словами брата і невістки моїх, вони це роблять в першу чергу для душі, адже дуже люблять тварин і це подобається їм.

У грошах у брата з дружиною особливої ​​потреби немає, так як у мого Івана є власний бізнес, а у його дружини пасивний дохід з здачі квартири в оренду.

Дочка їх єдина, яка вже доросла і самостійна людина, теж влаштована на хорошу роботу і чоловік у неї перспективний, дуже багато заробляє, тому допомоги від батьків вона не потребує.

Я б із великим задоволенням за них пораділа, адже брат дійсно дуже добре живе, не зважаючи на те, що багатьом зараз важко, але він добре працює і дуже багато часу приділяє роботі, тому має гарний результат.

Але їх любов до собак мені здається занадто якоюсь дивною!

Я рідко коли бачила, щоб батьки так опікали своїх власних дітей, як це роблять мої родичі зі своїми тваринами.

Вони їх ні в чому не обмежують і вихованці бігають табунами по всьому будинку, безцеремонно встрибують на ліжка і дивани, можуть навіть по столі на кухні пройтися, вони скрізь і їх шерсть скрізь, куди тільки не глянь. Невістка потім днями прибирає за ними і так по колу.

Господарі їх ні за що не сварять – можуть тільки злегка сердитим тоном зробити зауваження.

Коли одна з їхніх підопічних притягла з коридору рюкзак мого чоловіка – брат просто посміявся і пішов його забирати.

А той пес ще хвилин 10 волочив його по всьому будинку, поки брат ходив за ним, не поспішаючи.

Перебуваючи у них в гостях, я відчувала себе як в якомусь приватному зоопарку, але це ще нічого.

У була дуже здивована, коли дружина брата при нас почала нарізати для собак свіжоспечену яловичину і весь величезний шматок згодувала своїм собакам.

Ми з моїм чоловіком в цей час сиділи мовчки, не могли й слова сказати, адже ми собі таке м’ясо можемо дозволити тільки у свята.

У нас троє маленьких дітей, і навіть їх ми годуємо гірше, ніж Іван з дружиною своїх собак!

Я зрозуміти не можу до цього часу, як можна купувати в день по великому шматку дорогого, свіжого, добірного яловичого м’яса і згодовувати його все собакам. Невже грошей стільки, що дівати їх вже нікуди, що ось так просто викидати їх тваринам, адже вони можуть просто кашу якусь з’їсти, чи дешевий корм?

Віддали б тоді частину зайвих коштів нам з дітьми – ми знайдемо способи краще їх витратити.

Зрештою, мої діти – не чужі моєму братові люди, а його рідні племінники.

Інший раз у нас з чоловіком не вистачає грошей на те, щоб шоколадку їм купити, адже купуємо найнеобхідніші речі.

А тут на наших очах за раз згодовується собакам величезна, за нашими мірками, сума грошей, яку я б витратила на покупку продуктів на кілька днів, а якщо економити, то й на тиждень розтягла б для себе та дітей, адже сама готую їжу завжди вдома, так набагато економніше.

Брату і його дружині ми, звичайно, нічого не сказали в той вечір, але такий якийсь неприємний осад, звичайно, у нас залишився.

Особливо мені дуже прикро, що близький мені родич розкидається грошима, і зовсім не цікавиться благополуччям своєї сестри і племінників.

Я в декреті і працює зараз лише один чоловік, грошей дійсно не вистачає нам зараз дуже, хоча він і підробіток багато шукає.

А тепер не знаю, може попросити допомоги у брата? Хоч дітям, можливо, щось дасть. Мені не зручно говорити.

Ось ці останні дні сиджу і думаю, як в нього попросити допомогти нам. Невже він не бачить, що ми бідуємо?