Головний той, хто має гроші. Так сказав мені нещодавно чоловік та крапка. Більше обговорювати це питання він не має наміру. Раніше я теж працювала, і проблема грошей не стояла. Чоловік віддавав мені всі гроші, і я свої вкладала все. Претензій від нього не було.

За час поки я чекала дитину і я часто погано почувалася, часто лежала в лікарні і всі грошові справи вів чоловік. Нині я в декреті і ми хочемо другого. Але тепер я сумніваюся. Справа в тому, що мого доходу зараз немає, окрім дитячих. А чоловік – єдиний годувальник.

Його підвищили, але гроші він мені віддавати відмовляється, мотивує тим, що мені нічого не треба, бо я сиджу вдома, і тепер хоче, щоб так було завжди. На їжу та на дитину він мені видає і 8 тисяч кишенькових, і все. Чоловік каже, що й дитячі не для мене, а для дитини.

А я мушу як жити? Це сім’я чи ні? Я що заручниця? 8 тисяч кишенькових – це курям на сміх. Одна заправка машини коштує 1,5 тисячі на тиждень. Мені принизливо щоразу просити його компенсувати бензин.

Позиція чоловіка така: чоловік повинен виділяти гроші на все необхідне — продукти, комуналку, побутову хімію, на дитину. Якісь серйозні покупки повинні здійснюватися тільки зі схвалення чоловіка, і він сам має виділити гроші.

Якщо чоловік віддає дружині всі гроші, то нібито перестає бути господарем та головою у стосунках. Він перетворюється на жалюгідного підкаблучника, який підпорядковується жінці.

Безrлузда дурнuця! Я ніколи не купувала собі десяту сумку чи дорогі чоботи. Я не марнотрата чи шопоголік, але зараз почуваюся приниженою та ошуканою.

Ми так не домовлялися перед весіллям. Мені завжди подобалося господарювати, планувати витрати, накопичувати на відпустку. Ніколи мені нічого чоловік не висловлював.

У мене на все вистачало і на смачну їжу, і на одяг, і на ресторан, і на відпустку. Я сама регулювала, де підекономити, але й десь могла додати більш якісний товар. Що не так? Але він каже, що так зараз заведено в суспільстві? Правда? Поясніть, будь ласка, як бути?

КІНЕЦЬ.