– Ось твої гроші! Я дуже тобі вдячний за допомогу, сестричко, і за те, що почекала спокійно, доки я зможу віддати! Вибач, що довелося так довго чекати, але сподіваюся, що тебе порадує що віддаю я на 2 тисячі більше, ніж брав!

І брат простягнув мені конверт, у якому лежить 10 000 доларів. Це він повернув мені борг. Колись я йому давала гроші, 10 років тому. Я тоді ще була незаміжня, працювала в Італії, і брат попросив у мене позику.

Я дала без усяких розписок, без нічого. Прийшли роки, і брат мені повернув ці гроші зараз навіть з процентами. Зараз я заміжня, в мене двоє дітей, але ці гроші я хочу заховати і витрачати лише на себе.

Коли я взяла той конверт, мене огорнуло дивне почуття. Ніби повернулася в той час, коли я була молодою, вільною, самостійною.

Тоді ці 10 тисяч були для мене просто сумою, яку я могла собі дозволити позичити. А зараз це щось більше, а саме – можливість мати свій, тільки мій куточок свободи.

Я сховала конверт у свою сумку і поїхала додому. Весь вечір крутила в голові, куди я витрачу ці гроші. Давно хотіла поїхати кудись сама. Без чоловіка, без дітей, без цих щоденних турбот. Просто хоч раз за ці десять років знову відчути себе собою.

Але коли чоловік побачив мене задуману, одразу запитав:

— Що сталося?

— Та нічого, все добре, — відповіла я, уникаючи його погляду.

— Ти ж мене знаєш. Я бачу, коли ти щось приховуєш.

Мені захотілося поділитися, але водночас я розуміла: якщо скажу, ці гроші вже не будуть моїми. Вони стануть «сімейними», і дуже швидко розчиняться між рахунками, потребами дітей і ще тисячею справ.

Наступного дня я взяла гроші і віднесла їх у банк. Відкрила окремий рахунок. Перший у житті рахунок, про який ніхто, крім мене, не знає. Це було водночас бентежно і приємно. Я знала: тепер у мене є можливість здійснити свою мрію, коли я буду готова.

Проте весь наступний тиждень мені ен давало спокою питання: чи правильно я роблю? Чи маю я право приховувати гроші від сім’ї?

З одного боку, це ж мої гроші, я їх заробила, я їх позичила і мені їх повернули. А з іншого — хіба в шлюбі має бути щось окреме?

Одного разу, коли ми вечеряли, чоловік сказав:

— Нам треба поговорити про відпочинок. Треба щось придумати на літо.

— Ага, — відповіла я, думаючи, що могла б зараз сказати: «Я хочу поїхати сама». Але не сказала.

— Дітям хочеться на море, та і нам не завадить відпочити хоч трохи. Можна пошукати щось доступне.

І тут я відчула, як у мені борються два голоси. Один казав: «Витрать ці гроші на дітей. Ти ж їх любиш». Інший: «Це твій шанс зробити щось тільки для себе».

І от я стою перед цим вибором і не знаю, що робити.

Чи правильно я роблю, що хочу ці гроші залишити лише для себе? Чи все-таки варто поділитися і витратити їх на сім’ю? дуже буду вдячна за поради і думки збоку.

Всім добра!

Джерело