“Ось тобі пощастило з чоловіком, а мені ні” – одного разу почула я від своєї подруги. І думаю, чи пощастило? Або просто життя відсіювала «не тих чоловіків».

Я думаю, що кожна жінка має те, на що сама заслужила. Не хочете жити з неблагополучним чоловіком, не живіть, не зав’язуйте з ним стосунки, не виходьте заміж і не плануйте з ним дітей.

“От я його закодую, і тоді можна буде планувати дітей” – знаходить рішення подруга. «А що буде, коли він розкодується через кілька років і знову почне гуляти, а в тебе буде малолітня дитина на руках?» — питаю я. У відповідь тиша. Так надовго замислюватися не вистачає вміння чи бажання.

Дорогі жінки, якщо він п’є, біжіть, якщо ображає, біжіть, якщо руку підіймає, біжіть. Він не виправиться, ні сьогодні, ні завтра, ні за рік.

Моя подруга вже 7 років живе із чоловіком, яких я називаю «тютя».

Він працює на заводі тому, що тато влаштував. Він п’є тому, що п’ють його друзі, а своєї думки він не має. Зазвичай у нього порвані шкарпетки, пом’ятий одяг та винний погляд.

Коли вони приходять у гості (дякувати Богу, дуже рідко), я думаю: «А ось якщо найбільшою сковорідкою, яка в мене є добре втулити цього тютю, може він прокинеться, прийде до тями, перестане мукати під ніс. Цілий вечір не покидає ця думка».

Але він каже, що якщо з’явиться друга дитина, то цілком нормально можна побудувати двоярусне ліжко і розміститися всім разом у обшарпаній однокімнатній квартирі його бабусі, адже він так довго чекав, коли вона віддасть богові душу, бо з батьками жити набридло.

Після цих слів бажання посунути його стає майже непереборним. Він не думає, що можна підняти зад, заробити, щось змінити.

Жінки, не тримайте біля себе тютю, тирана чи утриманця. Вони Вас не варті.

КІНЕЦЬ.