Марія Семенівна, бабуся вісімдесяти чотирьох років, сиділа на автобусній зупинці неподалік свого будинку і не знала, куди їй тепер йти. Поруч на лаві лежала сумка та пакет, у яких перебували її найнеобхідніші речі.

– Вигнала Римма, нікого не побоялася, так і сказала – іди-но ти, бабко, звідси по доброму, не заважай нам з Іллею жити.

А лише три роки тому, як добре і дружно вони жили вп’ятьох у цій трикімнатній квартирі: Марія Семенівна, її дочка Надія, онук Ілля з дружиною Наталією та їхній син, правнук Марії Семенівни – Артем.

Все почало руйнуватися, коли з’явилася в Іллі на роботі нова секретарка – Римма. З міста в їхнє селище прикотила. А чому – ніхто не знає.

Дали їй кімнату у гуртожитку, на роботу влаштувалася. Здавалося б, що ще потрібне? Живи собі. А їй не жилось! Стала вона до чоловіків придивлятися, та обрала Іллю. Одружений? Як відомо, «дружина не стіна».

Ось прийшов якось у квітні Ілля з роботи, зібрав свої речі – і тільки його й бачили. Щоправда, на прощання повідомив:

– Я тільки в сорок п’ять років зрозумів, яке воно, справжнє кохання!

Наталя, його дружина, нічого йому не сказала. Почекала, поки Артем складе іспити у школі, і теж зазбиралася:

– Поїдемо до міста, Артему треба вступати в університет, а житимемо у старому будинку моїх батьків. Він, правда, вже три роки забитий стоїть, але нічого, підремонтуємо.

– Якщо самі не зможемо зробити, то брат допоможе. А я собі у школі роботу швидко знайду.

Зібралася за два дні, брат її приїхав, дрібнички в газель завантажив, і поїхали. Артем прабабку на прощання міцно обійняв:

– Не сумуй, бабусю, я до тебе приїжджатиму.

І приїжджав, двічі, доки була жива Надія. А як Надії не стало, Ілля з Риммою до неї у квартиру переїхали, Артем тут більше не з’являвся.

Зовсім погане стало життя у Марії Семенівни. Римма почала свої порядки встановлювати. Спочатку ще трохи соромилася, Марію Семенівну за стіл кликала і годувала тим, що для себе та Іллі готувала. А потім веліла з кімнати не виходити:

– Крихот від тебе на кухні багато, мені простіше один раз на тиждень у тебе в кімнаті прибрати, ніж тут тричі на день підлогу підтирати.

З того часу Римма варила бабусі кашу – вівсяну, перлову або січку. І їла цю кашу Марія Семенівна і вранці, і в обід, і ввечері та порожнім чаєм запивала.

А днями Римма повідомила, що за тиждень її син приїде. Вони з Іллею радилися, куди його на роботу влаштовувати – після місць не дуже віддалених, не на всяку роботу візьмуть.

Вранці Ілля на роботу пішов, а Римма їй збиратися веліла:

– Ось тобі адреса будинку для літніх людей – їдь туди, та скажи дякую, що просто на вулицю не вигнала.

Сунула Марії Семенівні в руку папірець з адресою і зачинила за нею двері квартири.

Дійшла Марія Семенівна до автобусної зупинки, а далі – не знає: погано бачить, адреси прочитати не може. Дивиться – хлопець молодий стоїть. Вона до нього:

– Синку, прочитай адресу, скажи, яким автобусом туди їхати.

Хлопець подивився на неї й каже:

– Куди це ви, баба Маша, зібралися? Там Артем приїхав, вас шукає. Зараз я йому зателефоную.

За п’ять хвилин, справді, прибіг Артем. Виявляється, Наталі вчора колишня сусідка зателефонувала та розповіла, що Римма бабусю хоче в інтернат здати.

Сусідка ця до пенсії в будинку для літніх людей нянечкою працювала, так Римма прийшла до неї адресу цього закладу дізнатися.

Ось мати й веліла Артему швидше в селище їхати, та прабабуся до них привезти.

Артем речі взяв і каже:

– Зараз я тебе, бабусю, як королеву, на таксі до міста доставлю. Мама тобі вже й кімнату приготувала. А в саду у нас зараз яблуні цвітуть – краса!

Коли Римма та Ілля дізналися, що Артем прабабусю до себе відвіз, зраділи. Тільки радіти їм довелося недовго.

Коли почали з документами розбиратися, з’ясувалося, що господаркою квартири від початку була Марія Семенівна.

Навіть чоловік її мав право довічного проживання. Тож довелося Риммі та Іллі знову до гуртожитку перебиратися.

А квартиру Марія Семенівна продала і гроші віддала правнукові, щоб він собі у місті житло купив.

Звичайно, ціни в обласному центрі вищі, тому Артем зміг купити лише однокімнатну квартиру, зате у новому будинку та простору.

Збереться одружитися – ось і дах над головою для молодої сім’ї…

Дякую Вам, шановні читачі, за ваші коментарі, та вподобайки.