Ми з Анею одружені з рідними братами, мій чоловік молодший за брата на 2 роки. Але наше весілля відбулося на рік раніше. Я була перша жінка, яка, на думку свекрухи вкрала її сина.

– Вибрати невідомо кого, – висловилася свекруха, – кращих не було? Ну так відповідай тепер за свій вибір, допомагати я тобі не маю наміру. Де ви жити збираєтеся? Ні кола, ні двора!

Я сирота, мене виховувала бабуся, яка жила в глухому селі під Львовом, у Львові я вчилася, та в інституті і з чоловіком своїм познайомилася. Допомагати мені було нікому.

У свекрухи від пoкiйної матері була ще одна двокімнатна квартира. Але молодшому синові вона відмовила в проживанні.

Довелося нам орендувати квартиру. Заробляли ми не багато, тому оплачувати все, їсти і збирати ще на щось своє, не виходило, хоч трісни.

Свекруха до мене ставилася дуже зневажливо, в кінці кінців я відмовилася навіть ходити на сімейні свята, щоб не піддаватися глузуванням і докорам.

Одного разу до нас прийшов старший брат чоловіка.

-Я вас на весілля запрошую, – сказав він, – відмови не приймаються, ну як так дружина мого брата і не прийде. Не вигадуйте! Я вас обох чекаю.

З важким серцем ми вирушили на торжество. Це було шикарне свято. У Ані дуже заможні батьки, видаючи єдине чадо заміж, вони не поскупилися.

Свекруха раз у раз лізла з обіймами до нових родичів.

– Ось, тепер я задоволена, – вирішила «штовхнути» тост свекруха, – хоч цей син не схибив, одружується з гідною дівчинкою. Анечка, донечко, я дарую вам на весілля квартиру! Живіть дружно і наpoдіть мені онуків побільше!

Ми з чоловіком за квартиру не образилися, а ось ставлення свекрухи і її прилюдні знущання над нами, це було щось:

– 1 тисяча на весілля рідного брата!, – свекруха засунула ніс у подарований конверт, – це ж нареченій на шпильки і то не вистачить.

А у нас просто не було більше! Свекруха засміялася, а ми з чоловіком з весілля пішли, не помітивши дуже уважний погляд батька нареченої.

Ми продовжували спілкування з Анею та братом чоловіка, а от свекруха в нашому житті не брала участь.

Я ж без кінця дивувалася своїй новій родичці. Аня виросла в розкоші, але була зовсім проста і нітрохи не зазнавалася.

Жили молоді зовсім в іншій квартирі, в тій, що купив Ані її багатий батько. Ми із задоволенням проводили час з братом чоловіка і з його тестем і тещею. Їм ми і розповіли першим, що у нас буде дитина.

Через кілька місяців дізналася про це і свекруха:

– Нищету плoдити збираєтеся? – спитала вона уїдливо, – Як ви викрутитеся на одну зарплату?

І все, більше свекрухи ми не бачили до самих хрестин сина, названого Андрієм.
У хресні ми покликали звичайно ж найближчих родичів: дівера і його Аню.

Зволила прийти на хрестини і моя свекруха, новоспечена бабуся. Покликали і батьків Ані.

Насилу ми розмістилися в нашій орендованій однушці, а коли прийшла пора дарувати подарунки нашому малюкові, то встали троє: дівер, Аня і її тато.

– Ми вирішили подарувати нашому хрещенику …, – почала мова хрещена, – квартиру, так, ту саму, яку нам подарувала на весілля свекруха.

– Чому, за що? – скипіла мама чоловіка, – Навіщо кидатися квартирами, подаруйте її краще мені назад.

Тут в розмову втрутився батько Ані:

– Свахо, але ж це наших молодих майно, вони і розпорядилися ним на свій розсуд. А взагалі, подарунки синам або слід було робити рівноцінні, або дарувати тому, кому потрібніше. Твій старший син не бідує. Тепер і молодший не буде!

Свекрусі навіть не знайшлося, що відповісти, тільки почервоніла, як paк.

Тепер ми живемо в своїй квартирі. У мого чоловіка нова робота, батько Ані влаштував його з братом в свою фірму.

Аня чекає спадкоємця, каже, що ми повинні їй повернути борг: стати хрещеними її дитині.

Свекруха? Приходила нещодавно, вибачення просила, каже, що хотіла перед новими родичами в бруд обличчям не вдарити:

– Але ж як ударила, та ще й вся в тому бруді викупалася, – покаянно говорила мама чоловіка.

Пробачити? Пробачили. Ми ж сім’я. Життя попереду довге, а в житті, чого тільки не буває.

Джерело

КІНЕЦЬ.