-Світлано! Знову на гулянки зібралася, ну що мені з тобою робити! Ану-но, хоч відро зі сміттям винеси по дорозі! Чуєш, що говорю?

-Ну ма-ам, я пішла вже, ну ти що, давай потім винесу, – Світлана вже бігла сходами.

Джинси тато їй нові купив, модні, кросівки класні білі на товстій підошві. Вона й поспішає перед своїми друзями похизуватися й покрасуватися.

Адже Світлана добре вчиться, а значить заслужила подаруночки.

А відро? Та ну! Де Світлана, а де смітник?

-Ну мама теж придумала!

Ромчик он же ж із компанією вже чекає на неї біля будинку.

Прогулятися по району, побалакати треба, а потім ще й з Ромчиком в під’їзді постояти. У них із ним кохання, про це всі в їхньому класі знають.

Світлані вже п’ятнадцять. І в неї в планах жити круто, легко й красиво. А не так нудно, як її батьки!

Вони посиділи з друзями у парку на веранді, музику послухали.

Потім Аліна з Максимом пішли. Люда теж пішла додому.

А Світлана з Романом в її під’їзді стоять, прощаються до завтра. Ромчик так на неї дивиться, що Світлана готова вічність з ним тут стояти.

Гримнули двері під’їзду, і це порушило їхню самоту.

Чоловіки якісь ввалилися веселі, побачили ї.

-Ух ти, та тут парочка обіймається, глянь, дівчинка гарненька яка!

Роман напружився, Світлану собою загородив, але видно – розгубився хлопець.

Це він на вигляд такий високий. А так щоб з кимось зійтися, то ще не доводилось.

Добре батько з роботи йшов.

-Агов, мужики, що вам треба? Ану пішли, поки ми вам не влаштували тут, так Романе?

Ромчик одразу плечі розправив. Батько Світлани міцний дядько. Із ним не страшно.

Увечері Світлана почула, як батько мамі на кухні казав:

-Ось що, Олено, треба на канікули Світлану до матері моєї в село відправити. А то буде тут по кутках та по під’їздах шастати з Ромкою своїм. У них же вітер в голові, нічого не розуміють. Вік у неї зараз такий. Пригоди шукати тільки!

А мати моя не дивись, що сільська. У неї підхід до кожного знайдеться, мудрість у неї проста, життєва. Та й нехай заодно Світлана й бабусі допоможе, а то он як загулялася, а по хаті ніц не робить, все на навчання посилається!

От і нехай у бабусі Віри поживе, на просте сільське життя подивиться!

Світлана до себе пішла, дуже засмутилася, але з батьком не посперечаєшся. Ех, прощавай вільне життя. У селі у бабусі Віри нудьга…

-От розумниця моя, приїхала до бабусі, – зраділа бабуся Віра внучці. – А в мене якраз на городі справ купа, а тут така помічниця!

Прокинулася Світлана вранці – бабуся вже надворі. На плиті каструля якась стоїть.

Світлана відкрила її й округлила очі.

-Не до вподоби каша – готуй сама! – з вулиці бабуся крикнула. – І виходь у двір, допомога твоя потрібна.

Світлана каші кілька ложок з’їла, скривилася. Чаю собі налила, знайшла сухарики з родзинками.

І надвір пішла. Допомагати не дуже хотілося, але у Світлани язик не повернувся сперечатися.

-Що робити бабуся? – діловито запитала вона.

Бабуся їй завдань надавала купу! Горох підв’язати, огірки зібрати, біля часнику стрілки обірвати.

Даремно Світлана сподівалася, що справи в бабусі закінчаться.

Та щодня Світлані все нові завдання давала. То вони пиріг разом пекли. То борщ варили. То підлогу в хаті та ґанку мили до приїзду батьків.

А коли дощ пустився на тиждень бабуся взялася внучку в’язанню вчити.

Світлана спочатку носом крутила, все їй нудним і непотрібним здавалося.

А потім у смак увійшла – у дворі тин навколо соняшників сплела, ґанок перед входом у будинок пофарбувала.

Красу бабусі робила в дворі, навіть самій сподобалося.

Приїхали батьки, вийшла до них бабуся Віра, і насамперед онучку давай нахвалювати.

-Ну і дівка, ну і молодчина, та я б без неї зі всім не впоралася! Знову б добру половину не доробила.

А Світлана задоволена, що бабуся її хвалить.

Їдучи від бабусі Світлана з нею довго шепотілася, секретами ділилася, з машини рукою махала:

-Бабусю, я до тебе тепер часто приїжджатиму. І дзвонити тобі буду, ти не сумую!

Бабуся Віра машину в слід перехрестила, та й посміхнулася…

Хороша в неї онучка. Добра, весела, чуйна. З хлопчиком своїм Ромкою обіцялася до неї приїхати.

Спочатку губи дула Світлана, а потім, як потягнуло на відвертість, так тепер бабуся у неї найкраща подруга.

Підхід до дітей потрібен, у батьків ні часу, ні терпіння не вистачає.

Так що бабусь рано з рахунків списувати, вони ще ой як можуть стати в нагоді!

КІНЕЦЬ.