– Ось, Михайле, візьми, – каже Марія і дає сусіду 500 гривень.

– Що це? – суворо запитав Михайло, та так, що у нього аж вус припіднявся.

– Хіба не бачиш, гроші. Не можу я тебе за просто так просити постійно про допомогу. Ти он, скільки роботи сьогодні зробив. Я навіть не знаю, що б я без тебе і робила, – стала виправдовуватися сусідка.

– Значить так, Маріє, – сказав уже значно м’якшим тоном Михайло. – Ти свої гроші сховай, пригодяться. Я тобі просто так допомагаю, бо бачу, що важко. А будеш ще раз мені їх давати, то більше не прийду.

Михайло пішов додому, а Марія ще довго дивилася йому услід. Все могло би бути зовсім по-іншому. Але вже як склалося…

Михайло не лише по-сусідськи допомагав Марії, подобалася вона йому ще з молодості, але він ніяк не наважувався розповісти їй про свої почуття.

А коли пішов в армію, то до красуні Марічки став свататися Степан, якого всі називали “перший хлопець на селі”. Так дівчині голову закрутив, що вона і сама незчулася, як дала згоду на весілля.

Повернувся Михайло додому, а його кохана – вже дружина іншого чоловіка, навіть сина йому вже встигла народити.

Тужив Михайло дуже, картав себе за свою нерішучість, але нічого виправити уже не можна було. Через рік він і сам надумав сім’ю створити – засватав дівчину Анну з їхнього села.

Так і прожили багато років поряд, але кожен у своєму світі. Михайло дружину свою так і не зміг полюбити так як Марію, не раз він з сумом дивився на сусідку, яка поралася у дворі по роботі. Анна в такі моменти дуже дратувалася, вона навіть ревнувала свого чоловіка до сусідки.

Марія у шлюбі з Степаном теж щасливою не стала. Степан виявився не зовсім сімейним чоловіком, він дбав в першу чергу лише про себе, а вся домашня робота і виховання дітей лягли на плечі дружини, тому Марія завжди виглядала старшою за свій вік. Зате Степан виглядав як нова копійка, завжди в чистій сорочці, гладко вибритий, та ще й одеколоном любив приємно пахнути.

Дійшло навіть до того, що почав Степан до іншої молодиці ходити. Марія хоч і знала про це, та мовчала, бо боялася розлучення більше ніж зради. Як це вона в селі, з дітьми, і без чоловіка залишиться?

Її як вчили – чоловіку треба терпіти яким би він не був, бо розлучення – то сором на все село. І вона терпіла, мирилася з усім заради того, щоб про людське око мати чоловіка. Але не зважаючи на всі зусилля, зберегти сім’ю Марії не вдалося, бо чоловік без жалю покинув і її, і дітей, а сам пішов до іншої.

Довелося Марії синів самій до людей доводити, адже Степан зовсім не цікавився їхніми справами. Добре, що хоч хлопці росли і не створювали мамі зайвих проблем, навпаки, допомагали як могли.

Виросли, одружилися, і стали жити своїм життям. А Марія так і доживала віку одна в своїй хаті, радіючи нечастим приїздам дітей та внуків.

Поки ще Марія молода була, і сама справлялася з господарством, все було добре, але роки беруть своє, та й в селі завжди багато роботи – щодня щось та й знаходиться, тому і стала кликати вона на допомогу сусіда.

Михайло давно вдівець, жив із своєю донькою і її родиною. Надії не дуже подобалося те, що батько до сусідки бігає, вона пам’ятає, як мама через це нервувалася, тому не розібравшись в ситуації, вона просто не любила сусідку Марію і не хотіла, щоб батько їй допомагав.

В неділю після церкви Михайло підійшов до Марії і сказав, що має до неї серйозну розмову.

– Я давно тобі мав це сказати, Марійко. Подобаєшся ти мені дуже. Один раз я вже прогавив свій шанс. А тепер я все обдумав і вирішив, що ще раз я не хочу тебе втрачати. Давай зійдемося і будемо жити разом, – запропонував Михайло.

Марія відповіла, що їй треба подумати, з синами порадитися.

– Мамо, а тут і думати нема що, дядько Михайло – чудова людина, він самотній, ти самотня, тому живіть собі на здоров’я, – сини Марії дали їй зрозуміти, що вони одобрили цю справу.

А от у Михайла вдома вирувала справжня буря.

– Якщо ти підеш до неї, то зрадиш і мамину пам’ять, і мене, – заявила його дочка. Надія вважала, що Марія все життя норовила забрати Михайла, і їй нарешті це вдалося.

Любив Михайло доньку, не хотів, щоб вона ображалася, але і Марію любив і не мав наміру втрачати свій шанс, тому всупереч волі доньки, він таки переїхав до Марії.

А яка ваша думка? Чи правильно зробили Марія і Михайло, що одружилися на схилі літ? І чому вийшло так, що сини маму підтримали, а донька батька – ні?

Джерело