Син Тамари Максимівни 4 роки тому одружився з жінкою у якої вже була дитина. У нього перший шлюб, у неї – другий. Доньці невістки Ірочці було на той момент два з половиною роки.

— Я не знаю матерів, які були б раді такому шлюбу єдиного сина, – каже Тамара Максимівна. – І я, зрозуміло, не в захваті була. Кого не візьми за таких вступних, був би не радий. Але я змирилася, кістьми лягати не стала. У сина до дружини сильні почуття були, що тепер поробиш.

Свекруха, зробивши над собою зусилля, невістку та її дитину постаралася прийняти. Хоча й прикро було: усім її син гарний, зовнішністю не скривджений, працьовитий, добрий, квартира в нього своя була з 17-ти років, у спадок від бабусі залишилася, а до 30-ти років, коли одружився з Олесею, чоловік уже продав ту саму першу однокімнатну й придбав двокімнатну, розплатився з іпотекою – блискуча партія.

Молоді почали жити, Олеся майже одразу дізналася, що чекає дитину, зʼявився син. Тамара Максимівна остаточно змирилася з вибором сина, онука вона обожнює, від самого першого його дня бере активну участь: телефонує невістці, приходила допомагати, гуляла з онуком, дарувала подарунки.

Дочка невістки Ірочка теж увагою не обділена, нерідна бабуся її з сімейного кола не виключала, дарувала і їй подарунки на іменини, приймала дівчинку разом із батьками у себе. Колишній чоловік невістки вже одружений, теж має дитину, на утримання Іринки він гроші платить, а бачиться з нею рідко.

Сина Тамари Максимівни Ірочка кличе татом. Хоч і ріже це вухо його матері, але мовчала донедавна. Дитина є дитина, вона не винна ні в чому, вона хоче мати тата і маму. Але в глибині душі для Тамари Максимівни ця дівчинка чужа. Вона готова проявляти ввічливість і не більше.

Олеся відсиділа декрет, три місяці тому вийшла на роботу. У планах у сина і невістки придбати спільну більшу квартиру, двокімнатну сина здавати і розплачуватися з іпотекою. Ну хоч не продавати задумали і то добре. Нині молоді посилено працюють, син підробіток узяв, щоб грошей швидше накопичити, Олеся намагається не відставати.

— Господиня вона непогана, дружина теж, – зітхає Тамара Максимівна. – Не причепитися. І вони щасливі, я це бачу. Але це ж не зобов’язує мене любити доньку невістки як рідну! А тут усе одне до одного: і онук у садочку почав постійні інфекції хапати, і мати Олесі на дачі ногу зламала, сидить там під наглядом молодшої доньки й носа не висовує.

З онуком і раніше Тамара Максимівна не відмовлялася час проводити. Могла відпустити молодих кудись удвох, у найперші дні в садочку саме вона забирала онука раніше, щоб безболісно адаптувався, хлопчик був у неї до приходу когось із батьків із роботи. Тамара Максимівна на пенсії вже, їй не складно це все. А ось Ірина завжди сиділа з іншою бабусею.

Чи то невістка прекрасно розуміла, що Тамара Максимівна не буде в захваті від ідеї сидіти і з Іриною теж, чи то та бабуся наполягала, що онуку вона бере на себе. І ось, свекруха з ногою, її молодша донька з дачі їздить на роботу, онук у садок ходить тиждень через два, а Ірину дівати нікуди.

— З бабусею на дачі вона сиділа, їй же в школу цього вересня, – пояснює Тамара Максимівна. – Олеся навіть не писала заяву, що дівчинка буде в садок ходити. І тут – ось вам, сваха спочатку в лікарні лежить, але там сестра Олесі брала відпустку, а тепер бабусю виписали, молодша сестра на роботу вийшла, а Ірина з бабусею весь день не може, у тієї болі, та милиці. А частіше вона на кріслі інвалідному катається.

— І тебе крайньою зробили?

— Спробували, – киває Тамара Максимівна. – Примусовим порядком. Мовляв, де один, там і двоє. Невістка зателефонувала, що онук кашляє і сопливиться, температура 37,2, а їй лікарняний поки ніяк не можна взяти. Я погодилася, чесно, про Ірину я навіть не подумала. Прийшла, а мене зустрічає не один, а двоє дітей.

— Іринку зараз абсолютно нікуди подіти, – щебече невістка, збираючись на роботу. – Вона дівчинка слухняна, Ви ж знаєте. Не завдасть проблем. Їжа в холодильнику й котлети ще на плиті. На столі список, що і як давати синові. Ну все, я побігла.

— Ось і справи, – усміхається подруга пенсіонерки. – Отримай, бабцю, двох онуків. Ти як хочеш, а з семирічною дитиною теж якось треба займатися. Не буде вона в кутку сидіти весь день тихенько.

— Саме так! Дівчинка слухняна й активна, то одне їй, то інше, то їй нудно, то вона хоче їсти, але не це, а інше: «Бабусю, зроби». Ну яка я, до біса, бабуся? І потім, то з одним сидіти, а то з двома. Різниця величезна.

Тамара Максимівна витримала два дні, а потім сказала Олесі, що сидіти вона згодна тільки зі своїм онуком, на своїй території. Потрібна її допомога? Чудово, приводьте хлопчика до неї, тут недалеко. Ірина? А хіба це її проблеми? У Ірини є рідний батько, дві рідні бабусі й навіть тітка та один дідусь. Рідні повний кошик.

— От чесно, я від Вас, Тамара Максимівна, такого не очікувала. Ви ж знаєте нашу ситуацію, знаєте, що мама хворіє, сестра працює, а колишня свекруха й раніше не горіла бажанням сидіти з Іринкою. Ви ж нам із Вашим сином просто руки зараз викручуєте! Ну як так? Поділили дітей! – надулася на Тамару Максимівну невістка.

Син увечері заїхав, додав невдоволення:

— Для мене і син, і Іринка – мої рідні діти, мамо, як ти так можеш чинити зі мною?

— Це для сина обидва його рідні діти, – вважає жінка. – А в мене тільки один онук і донька невістки від першого шлюбу. Не зобов’язана я з нею сидіти, не хочу, не буду. Маю на це повне право. Я не ділю їхніх дітей, я відокремлюю свого онука, він у мене один. Крапка.

Онука до бабусі, до речі, не привели. Як викручуються – Тамара Максимівна не в курсі. Син не дзвонить і не пише, сама вона теж не стала з’ясовувати.

Що думаєте, вона має рацію? Чи так не можна, Ірину ні з ким залишити, раз син прийняв цю дитину, то й бабуся зобов’язана?

КІНЕЦЬ.