У чоловіка моєї сестри намічався ювілей, 50 років! Спочатку хотіли у ресторані його відзначити, а потім вирішили тихо, по-домашньому. Тим паче у них квартира велика, і нас, п’ятнадцять родичів, легко можна було посадити за святковим столом у залі.

Ми з чоловіком довго думали, що подарувати Андрієві. Чоловік пропонував електродриль або рибальські снасті, а я більше схилялася до мікрохвильової печі або мультиварки.

Взагалі все це вже було у нашого родича, тому ми після деяких вагань вирішили подарувати просто гроші — дві тисячі.

Ми не мільйонери, для сімейного свята сума цілком пристойна. До того ж йдемо удвох, син-підліток заявив, що зі старперами йому буде нецікаво, а тістечка він і вдома поїсть.

І ось настав день святкування. Ми з чоловіком убралися, я заздалегідь купила гарну листівку, я підписала її, слова-побажання хороші знайшла для цього. Гроші, як і належить, скріпкою всередині листівки прикріпила.

У квартирі сестри вже було повно народу: батьки з обох боків, брати-сестри, дві тітки, дядьки. Серед усіх була й племінниця Андрія, молода дівиця років двадцяти, у неї вже у цьому віці донька була три роки. Але що вдієш, буває.

Хоча присутність цієї дівчини нас трохи збентежила. Знали ми, що кілька років тому вона мала проблеми із законом. Андрій сам її не шанував.

На ювілей її притягла сестра Андрія. Що тепер її виганяти, чи що? Нехай посидить з усіма, мала її фруктів поїсть.

Та й виглядала Олена зараз дуже скромно. Це раніше якась розв’язна була, неприємна. А зараз прямо ніби університет шляхетних дівчат закінчила: вічка в підлогу, привіталася з нами і пішла на кухню допомагати. Ну, думаю, змінилася Оленка, слава Богу! Напевно, народження дитини на неї діє так.

Ми Андрія привітали, обійняли, поцілували. Чоловік вручив йому листівку і ми пішли до столу.

Це потім я зрозуміла нашу помилку: треба було чоловікові листівку розкрити, показати гроші. Але він цього зі скромності робити не став. А Андрій із тієї ж причини сам не подивився, поклав листівку у спальні та до нас приєднався святкувати.

Посиділи ми тоді добре. І поїли смачно, і побалакали. Все, як і належить. Розходилися всі в доброму настрої, тільки сестра якось дивно на мене подивилася на прощання, але я не надала цьому значення.

А потім інші справи, турботи, за тиждень я зрозуміла, що чогось сестра мені не дзвонить, сама їй не брала.

Вона довго не брала слухавку, а коли відповіла, якось сухо розмовляла.

— Таня, в чому річ? — прямо запитала я, відчуваючи якусь каверзу.

– А ти не розумієш? – посміхнулася сестра. — Ні, я припускаю, що всі мають проблеми з фінансами, але можна заздалегідь про це сказати і трохи пізніше щось подарувати. Але у вас останнім часом все, начебто нормально, ви ж пральну машинку купили нову.

– Купили, і що? Таня, не розумію.

– Безсовісні ви! – раптом видала сестра. — Пили, їли, а подарували одну листівку!

— Таня, загалом у листівці були гроші, дві тисячі…— розгубилася я.

— Не було жодних грошей, — сестра стримала свій запал, і в її голосі з’явилися теж розгублені нотки.

Причин одна одній не довіряти в нас ніколи не було, тож сестра мені повірила, Андрію сказала. Хто міг узяти? Адже були лише свої!

А потім Таня побачила на вулиці Олену, у вухах у неї були сережки підозріло схожі на її, які в скриньці довгі роки припадали пилом.

Кинулася Таня до своїх коштовностей. Звичайно, сережок не було. Стало зрозуміло, хто й гроші того дня поцупив.

А найнеприємніше, коли Андрій своїй сестрі висловив претензії щодо її доньки, та ще в заступу пішла. Мовляв, обмовляють дівчинку, вона давно виправилася, гарна мати та дочка.

Не став Андрій заявляти на племінницю, лише сказав, щоби ноги в його домі не було.

А нам довелося все ж таки купити мультиварку йому в подарунок, за рахунок ювілею. Стара в них якраз згоріла на той час. Хоча вони й відмовлялися, але нам із чоловіком було незручно, ми наполягли. А то, правда, безсовісні, прийшли з однією листівкою.

КІНЕЦЬ.