З Алімом я познайомилась на базарі, коли підбирала собі овочі та фрукти. Він відразу видався мені приємним та милим, ласкаво погодився мені допомогти при виборі смачних плодів. Довго поспілкувавшись ми вирішили продовжити зв’язки і чоловік запросив мене на побачення. Сама не знаю чому, але я погодилась.

Через ще трохи часу Алім запропонував мені одружитися. На мій подив, моя родина нормально поставилась до нашого союзу, навіть мама не була проти. А от сім’я хлопця була максимально категоричною. Все життя вони мріяли про невістку своєї національності, а тут я з’явилася.

Попри все ми створили сім’ю. Жити почали в Україні, тому наші діти росли в цій традиції, культурі, спілкувались державною мовою, та маляти все знали й в Азербайджані.

Батькам мого чоловіка все це не цікаво. Що до мене, що до внуків вони ставляться вороже. Я вже не знаю, як їм догоджати, але прихильності, схоже, не отримати ніколи.

Проте скоро Алім сказав, що вони приїдуть до нас у гості. Не знаю, чи то самі захотіли, чи син заставив, чи аж настільки цікаво побачити та обговорити, як ми живемо.

Як я й думала, з перших хвилин приїзду свекруха та свекор почали до всього прискіпуватись. Ну от все їх не влаштовувало: то не так їсти зварила, то не так їхньому синові ротик витерла, то не так подала, не так сказала. Загалом, не дім, а якась психлікарня.

Тоді за чаюванням мати чоловіка почала мене переконувати, що наш шлюб проіснує максимум ще декілька місяців, тому що я така погана. Та і взагалі нібито стосунки із дівчатами іншої національності приречені на провал.

Я очікувала, що хоча б свекор буде поводити себе нормально, але цього не сталося. Він ходив і як та набридлива муха вказував на мої помилки та помилки моїх дітей. Вже мовчу про те, що вони навіть не привезли дітям жодного цукерочка. При тому, що жодного разу їх не бачили, зі святами не вітали.

Одного разу взагалі цирк влаштували: поки ми ходили в магазин по продукти, то понасипали в ліжко нам солі. Я не знаю, для чого ці дитячі забавки. Напевно, натяк на те, що ми посваримось. Але виглядає дійсно смішно.

Період перебування таких гостей у нас став для мене найгіршим у житті. Та радувало, що як вони не старались, то не змогли зруйнувати наш шлюб, а головне – нашу любов.

Після цієї поїздки свекор і свекруха більше не спілкувались з нами. І навіть сина більше чути не хотіли. Не знаю, що тут стало виною. Чи це такий менталітет, чи просто специфічні люди.

Я ж лише сподіваюсь, що рано чи пізно вони одумаються і все буде чудово.

КІНЕЦЬ.