— Орисю, можна я до тебе буду ходити їсти, коли в мене буде можливість?

У мене очі полізли на лоба, коли я це почула від колишнього чоловіка, який привів нашу донечку. Вона провела з ним вихідні.

— Справа в тому, що Маргарита моя готує дуже несмачно.

Я ледве не поперхнулася повітрям.

— А ти що, цього не врахував, коли йшов від мене до неї? — засміялась я. — Та приходь, але ж це буде не безплатно. Сніданок коштуватиме 200 гривень тобі, обід десь 400, ну а вечеря? Вечеря залежно від того, що ти замовиш.

Я чекала, що він відмахнеться, пожартує у відповідь, але ні. Колишній чоловік на повному серйозі дістав телефон і перевів мені 600 гривень.

— За обід і вечерю наперед, щоб не було питань, — сказав він, знімаючи куртку.

Ну що ж. Він хотів їсти? Буде їсти!

Я поставила перед ним тарілку з гарячим борщем, щедро заправленим сметаною, а до нього подала пампушки з часником. Він взяв ложку, зачерпнув і закотив очі від задоволення.

— Господи, як же я скучив за нормальною їжею!

— Та ну? — хмикнула я, присівши навпроти.

— Ти не уявляєш, що в мене вдома. Маргарита весь час експериментує. То веганські котлети з чогось незрозумілого, то суп із броколі без солі. Я на роботі тепер весь час їм, бо вдома просто не можу.

Я мовчала, але всередині мене так і розпирало від сміху. Маргариту він свого часу вибрав сам. Я, звісно, ображалася, коли він пішов, але зараз – зараз мені було навіть цікаво спостерігати за цим всім.

І от він почав заходити регулярно. Спочатку раз на тиждень. Потім три. А далі я вже й не дивувалася, коли бачила його щодня.

— Слухай, Орисю, може, я тобі буду скидувати просто 5 тисяч додатково на місяць, а ти мене годуватимеш без цього всього цирку? — якось запропонував він.

Я зробила вигляд, що задумалась.

— П’ять тисяч? Замало. Десять. І по святкових днях окремо доплачуватимеш за десерти.

Він почухав підборіддя.

— Але ти ж і для себе готуєш, правильно?

— Правильно. Але ти в мене в гостях, а за ресторанну подачу потрібно платити.

І що ви думаєте? Він погодився!

Я почала отримувати гроші за їжу, яку готувала в будь-якому разі. А колишній чоловік — нарешті нормально їсти.

І все б нічого, але через пару місяців Маргарита мене знайшла.

— Орися, я хочу до тебе на кулінарні курси записатися!

Оце вже поворот!

— Ти що, дізналася, що твій чоловік у мене їсть? — хмикнула я.

— Та ні, це він сам мені запропонував. Казав, що ти вмієш дуже смачно готувати, і я вирішила, що хочу навчитися теж.

І знаєте, що найсмішніше? Я таки почала її вчити!

— Ось тут ти пересмажила, ось тут недосолила. Ні, картоплю так не ріжуть!

Дивлюся на неї і думаю: ще трохи — і мене можна буде номінувати на премію “Жінка з найбільшим терпінням у світі”.

Але знаєте що? Маргарита таки почала вчитися. А потім стала готувати добре. А потім колишній чоловік перестав до мене ходити, бо тепер у нього вдома було смачно.

Ну а що я? А я за ці кілька місяців відкрила маленький бізнес — почала вести курси домашньої кухні. Виявилося, що багато жінок хочуть навчитися готувати, але бояться пробувати! А ще я зустріла гарного хлопця, шеф-кухара одного з ресторанів неподалік.

А найкраще те, що все це почалося з того, що мій колишній чоловік просто захотів нормально поїсти! Всім гарного дня!

Джерело