Орест сказав, що давно розлюбив Ірину і йде до молодої дамочки. – Будинок поділимо порівну, адже тут і моя частка є. Та Ірина не розгубилась. – Якщо вже і будинок ділимо навпіл, то і дітей також. Ти забирай сина, а мені нехай дочка залишається. – Хоч мені сусідка і зізнавалась, що ніколи би не відпустила сина до іншої жінки, проте в цей момент слова наче самі вилітали з неї. Та коли “бариня” Ореста дізналася, що він до неї хоче переїхати не сам, сильно обурилась і відповіла, що з причепом Орест їй не потрібен
Хочу з вами поділитись історією, яку переживає зараз моя сусідка. Як так може зрадити кохана людина, і як далі жити?
Ірина і її чоловік Орест, переїхали жити у будинок по сусідству відразу після одруження. Тут у них народились діти, а це старший син Максим і молодша донечка Христинка.
Наче гарна, культурна сім’я, нічого поганого ніколи за ними не спостерігала. Чоловік працював на електровні, а сама Ірина вчитель української мови.
По-сусідськи ми жили, дуже дружньо. Я часто передавала для сім’ї Ірини домашню випічку, а сусідка ніколи не забувала мене привітати на іменини чи день народження.
Та те, що сталося нещодавно у моїх сусідів, привело мене в подив. Я, якщо чесно, спочатку не могла навіть повірити, що то може бути правдою.
Одного дня Ірина випадково зустріла чоловіка в обіймах іншої, після чого Орест сказав, що давно її розлюбив і тепер йде від неї до молодої дружини, яка на відміну від Ірини приваблива і вміє догоджати чоловіку.
– Будинок поділимо порівну, адже тут і моя частка є.
Та Ірина не розгубилась і відповіла Оресту так: “Якщо вже і будинок ділимо навпіл то і дітей давай поділимо. Ти забирай сина із собою, а мені нехай дочка залишиться”.
Хоч мені сусідка і зізнавалась, що ніколи би не відпустила сина до “барині” чоловіка, проте в цей момент слова наче самі вилітали з неї.
Коли “бариня” Ореста дізналася, що він до неї хоче переїхати не сам, сильно обурилась і відповіла, що з причепом Орест їй не потрібен, що вона не сімейна людина і не збирається за ними обходжувати.
Розчарований чоловік того дня і повернувся додому з валізами.
Щоправда, Ірина більше не пустила його в їхню спальню. Живуть тепер, як сусіди в одному будинку. Ірина часто мені жаліється, що мучить її совість за дітей, які були свідками всієї цієї історії.
Та життя тепер під одним дахом нестерпне, хоч і чоловік намагається всіляко примиритися. Ірині огидні будь які його спроби. Часто сусідка питає мене, чи варто примиритися заради дітей?
Та не знає де знайти в собі такі сили, адже пережила велику ганьбу і не знає, скільки ще часу має минути, щоб оговтатись від цього.