Опинившись у делікатній ситуації, я, людина, яка цінує доброту, опинилася на роздоріжжі. Мій син розлучився з Оксаною, своєю дружиною, з якою прожив три роки, через несумісність характерів.

Незважаючи на це, ми з Оксаною підтримували близькі стосунки, майже як матір та дочка.

Ми часто спілкувалися, ходили разом магазинами і в кіно. Після розлучення наш зв’язок зберігся.

Оксана знову вийшла заміж, народила дочку, названу Агафією на мою честь, і я була щиро рада за неї.

Але її батьки жили далеко, тому вона часто спиралася на мене у пошуках підтримки.

Спочатку це вдавалося – я допомогла влаштувати Агафію до дитячого садка, де я працювала.

Поступово запити Оксани зростали. Вона почала просити мене забирати Агафію, відвозити її, і врешті-решт через щільний графік Оксани я почала доглядати її по вихідних.

Я почала почуватися перевантаженою. Так, я люблю допомагати, але бувають моменти, коли я маю свої власні зобов’язання. Я не бабуся Агафії, просто близька знайома.

Я тонко натякнула синові про ситуацію, сподіваючись, що він зможе поговорити з Оксаною з огляду на їхні дружні стосунки. Тепер переді мною стоїть дилема.

Я не хочу псувати стосунки з Оксаною. Вона чудова людина, і я завжди сприймала її як дочку. Але я ніколи не погоджувалась бути нянею для її дитини на повний день.

Відповідь на питання, що мучить мені, висковзає від мене. Як мені вирішити цю проблему, не зашкодивши нашим стосункам?

КІНЕЦЬ.