– Он у Петрівни будинок уже поремонтували, а ми свій ніяк пофарбувати не можемо! – казав чоловік Тетяні. – А сама Петрівна, поки їй будинок оновлювали, вже п’ятдесят банок огірків закрила. А ми тільки сім. А ти подумай тільки, куди нам стільки? Ну не їмо ми стільки огірків. Настрій чоловіка передався й Тетяні. Вона лягла спати, а заснути не може. Повернулась Тетяна на бік, дивиться, а в кутку, за столом… Сидять двоє! – Боже правий, та що ж це?! Тетяна не вірила своїм очам

 

-Наче й не робив нічого, а втомився, – пробурчав Олексій, скривився, і сів у крісло. – Що запланував і половину не встиг.

-Та перестань, Олексію, весь день то одне, то інше. Ти траву косив. Ще й в теплиці помідори прополював. Увечері їх обприскував. На річку ми ходили. Я обід я готувала, варення варила. Читала по обіді.

А що, на твою думку, треба постійно щось робити без зупинки? Так, ми ж пенсіонери. Не працюємо вже, ніби весь день вільний. Але ж треба себе розуміти, вік своє бере, вже не сорок нам, і навіть не п’ятдесят. Кожному віку своє. А тут і молодий втомиться, справ завжди безліч. Ти ж не думаєш, що ми ледарі?

-Так, Таня, так і думаю, бо справ купа, а я нічого не встигаю! Для тебе ж стараюся! Хто мені каже постійно:

-Давай другу теплицю зробимо, бо огірки з помідорами разом погано ростуть.

Або ще:

-Ось у Петрівни будинок уже поремонтували, а ми навіть ніяк пофарбувати свій будиночок не можемо. А сама Петрівна, поки їй будинок оновлювали, вже п’ятдесят банок огірків закрила. А ми лише сім.

А ти подумай лишень, куди нам стільки? Ну не їмо ми стільки огірків. У нас і так з тобою цих банок із огірками з того року ще у підвалі стоїть. А ти все свіженьких крутиш, ніби ми не наїмося! Он весною скільки викинули і варень і солінь старих.

Ну куди це, для чого це треба? От і метушимося, крутимося, не встигаємо. А потім дивишся – ще один день пусто прожитий! Тож завтра вранці ми встанемо рано-рано. І знову за справи візьмемося. Круговерть якась! У мене від цього всього настрій псується, я незадоволений собою.

Настрій чоловіка передався і Тетяні. Лягла спати, а заснути не може. Начебто й очі злипаються, а думки в голові крутяться, крутяться, не дають ніяк заснути. Та ще й повня. З-за хмарки місяць визирнув, у вікно світить, ну який сон.

Повернулась Тетяна на бік, спиною до віконця, від місячного світла. Дивиться, а в кутку, за столом, куди місячні промені теж трохи дотяглися, за їхнім столом… Сидять двоє!

-Боже правий, та що ж це?!

Хотіла Тетяна поворухнутися, чи гукнути, а не може. Тільки чує, як ті двоє між собою розмовляють.

Таня не вірила своїм очам.

-Так, тепер давай подивимося. Дві душі тут живуть. Душі хороші, добрі, тільки ось…

-Не тягни, ще роботи багато, як вони день дарований провели, кажи.

-Таааак, рано вдосвіта він в туалет вставав. На ґанку потім довго стояв, на світанок милувався.

Захоплювався творінням Господнім. Птахів ранніх слухав. Повітря вдихав з невимовною насолодою, солодке, прохолодне, ранкове…

-За це – плюсик.

-Потім він робив щось вдень ​​і пісню тихо приспівував. Душа його хвилювалася, відгукувалася при цьому.

-І за це – ще плюс.

-А надвечір Її він обійняв її, ніжність, любов душа його випромінювала.

-Це ще плюс, але за день це небагато. А вона?

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩