На вихідних ми знову завітали в гості до батьків чоловіка. І знову зустріла мене свекруха зі своїми читаннями моралі:

– Олю, ну як так можна? Ти ж жінка. А Назарко знову сам свої сорочки прасував. Ну як не соромно? Це ж твій чоловік, ти зобов’язана піклуватися про нього, слідкувати, щоб він гарно виглядав. А ти навіть до нас його привела як нечупару.

Чесно вам сказати, то за ці роки я настільки звикла до цих повчань та критики, що майже вже не реагую. Кожен раз, кожна зустріч починається з ось цього. І якщо раніше я бігла плакати і декілька днів страждала через ці зауваження, то зараз стало глибоко наплювати. Людина до всього звикає.

Загалом, моя позиція в цьому плані тверда та визначена. Чому я зобов’язана няньчитись із дорослим чоловіком, коли у нього свої руки та ноги є? Він працює на роботі, але і я не сиджу вдома, також заробляю гроші. І якщо у цьому ми рівноправні, то чому всі домашні справи мушу робити лише я?

Через такі випадки в мене назавжди зникло бажання відвідувати батьків коханого. Адже Інна Миколаївна просто не могла зайвий раз змовчати, щоб не пожаліти свого коханого синочка. Я завжди сиділа та мовчала, а сьогодні вже просто не витримала. Ну справді. Скільки можна?

Тоді до нас підійшов свекор і почав говорити до своєї дружини:

– Люба, ну ти чого? Досить. Іди принеси краще щось поїсти, все ж таки гості в хаті.

– А ти що дорогу до холодильника забув? Ти собі йди на стіл накривай, я договорю і прийду.

Вона хотіла продовжити свої повчання, та я перебила її:

– Послухайте, Інно Миколаївно. Давайте домовимось з вами про те, що ми з Назаром самі розберемось у своїй сім’ї? Він вже дорослий хлопець, я не думаю, що потребує няньки біля себе. І якщо ж ми разом працюємо, то напевно, і домашні обов’язки мусимо робити разом? Я ж виходила заміж, а не в рабство. От бачите, як свого чоловіка, то ви відправили на стіл накривати. А як син, то не повинен свою дружину оберігати, допомагати їй?

Інна Миколаївна замовкла і навіть нічого не відповіла на мою емоційну промову. Добре, що я наважилась на ці слова. Бо так би до кінця життя і терпіла ці повчання та накази.

А Назар у мене хороший, він ніколи не проти допомогти. Розуміє, що я також втомлююсь і навіть із приготуванням їжі допомагає. Можливо, свекруха і образилась, та хоча б тепер не буде пхати носа у чужі справи.

КІНЕЦЬ.