Оля до тридцяти років заміж не виходила, не те щоб не було за кого, а просто сама так вирішила. Шанувальників було завжди багато з інститутських часів і до сьогодні. Зустрічалася Оля з хлопцями, з чоловіками, але якщо її щось не влаштовувало, причому помічала якусь дрібницю в партнері і все, одразу вказувала на двері.

Усі їй казали:

– Ну навіщо ти так з чоловіками робиш, Олю? Швидко кидаєш їх? Так і залишишся одна, незважаючи на свою красу та розум.

А вона тільки відмахувалася, сміялася.

– Не зустрівся мені той, єдиний ще. А просто так не хочу.

Працює Оля в офісі, вона хороший фахівець, начальство цінує її, вона укладає левову частку договорів та приносить підприємству величезні гроші. Щоразу директор особисто дякує їй, він розуміє, що вміння розмовляти з клієнтами, постачальниками, здатність переконати в тому, щоб вони добровільно і із задоволенням віддавали свої гроші – це талант, а не лише професійна навичка. Тож у плані кар’єри в Олі все гаразд, а от у сімейному житті немає щастя.

Олі за службовою потребою доводилося виїжджати у відрядження, тому що у директора вона була «незамінною», вона вміла справити враження та вирішувала складні питання. Ось одного разу в одному з таких відряджень і познайомилася вона з Ігорем, симпатичним та діловим. Під час зустрічі обидва миттєво відчули, що сподобалися один одному.

Увечері вони вже сиділи в кафе, спілкувалися, обмінювалися своїми спостереженнями та розповідали про своє життя. Їм вистачило тих чотирьох днів, які були в Ольги. Після закінчення терміну її відрядження вона виїжджала закохана, а Ігор проводжав її на вокзалі, обіцяючи, що через тиждень приїде до неї. Так і сталося, Ігор приїхав у відпустку, а потім переїхав жити до неї, звільнившись зі свого місця роботи.

Звичайно, Оля допомогла в його працевлаштуванні до них в офісі, директор не зміг відмовити в її проханні, Ігор був прийнятий. Згодом Ігор із Олею одружилися. Кохають один одного, завжди разом, але був один нюанс, який не давав їм спокою. Проживши кілька років у шлюбі, не мали дітей. Проходили обстеження та всі, як один говорили про якусь несумісність. Роки йшли, і Оля часто замислювалася, їй дуже хотілося стати матір’ю, вона відчувала своє невитрачене материнське кохання, дивлячись на інших діточок, навіть іноді плакала, щоб не бачив Ігор:

– Ще кілька років і я зовсім не зможу народити, що робити?

Якось один лікар їй потихеньку сказав:

– А що, якщо поміняти партнера, я впевнений, що Вам вдасться завагітніти.

Ольга дивилася на нього незрозуміло, вона й не уявляла, що в неї можуть бути ще з кимось стосунки, окрім коханого чоловіка. Але все ж таки зерно сумніву було посіяно. Вона мовчала, ні з ким не ділилася про цю розмову. Ігор теж переживав про їхню несумісність, теж хотів дитину. Але є щось таке на світі, якась несумісність.

Подруга Олі працювала тут у офісі. Катя була одружена, у них із чоловіком син, дуже схожий на батька. Вони часто запрошували в гості Олю з Ігорем, іноді у вихідні виїжджали на озеро з наметами, відпочивали, чоловіки ловили рибалку, потім варили юшку.

В один із таких виїздів Оля зважилася все-таки втілити в життя свої таємні думки. Побачивши, що чоловік Каті пішов у глиб лісу, теж пішла за ним. Трохи стемніло, Ігор захопився риболовлею, а Катя стояла на березі озера. Трохи заглибившись у ліс, Оля потихеньку гукнула чоловіка Каті, той здивувався, побачивши її, але Оля, не пояснюючи нічого, раптом обійняла його. Той спочатку розгубився, але зрозумівши, чого хоче жінка одразу це сталося.

Мовчки, не дивлячись один одному в очі, вони розійшлися в різні боки і повернулися поодинці, ніхто й нічого не помітив. Тільки Оля була задумлива і рано пішла спати до намету, доки друзі сиділи біля багаття.

Через деякий час в Олі та Ігоря трапилася радість, нарешті у них буде малюк. Ігор літав, як на крилах, Оля теж світилася вся наскрізь. Виявляється, як це чудово відчувати і знати, що вона носить дитину. Коли вже неможливо було приховувати, всі вітали та раділи за них.

Народила Оля сина Андрія. Щастя і радості не було меж. Андрій підростав, з кожним днем ​​радував батьків, і з кожним роком ставав дуже схожим на чоловіка Каті. Оля це бачила, вона переживала, що Катя здогадається насамперед. Чоловіки вони якось не особливо дивляться, хто на кого схожий, а ось жінки.

Якось Катя дуже уважно і трохи підозріло подивилася на Андрійка, коли тому вже було років шість. Вона чомусь знаходила незвичайну подібність до свого сина Олега, тому було вже десять років. Один і той самий погляд, і навіть однаково не любили молоко. Вона якось сказала про це Олі:

– Слухай, Олю, я чим більше дивлюся на твого Андрійка, тим більше він мені нагадує мого Олега, ну як два брати.

– Ну не знаю, діти вони, мабуть, у дитинстві всі один на одного схожі. Тим більше наші хлопчики часто спілкуються між собою, і Андрійко вчиться чогось у твого сина, – не дивлячись в очі подрузі говорила Оля, а сама вся переживала. Думала:

– Не дай Боже все розкриється! Зруйнуються обидві сім’ї, треба щось робити. Справді, Андрійко дуже схожий на чоловіка Каті та її сина.

Вона шукала вихід із ситуації, і дійшла висновку, що треба їм із Ігорем виїхати подалі з цього міста. Вона нишком почала озвучувати свою ідею чоловікові.

– Ігоре, я тут подумала, може варто нам переїхати кудись в інше місце жити, ну ближче до моря, наприклад? Чи взагалі у твоє місто.

Чоловік здивовано і незрозуміло дивився на неї:

– А навіщо? У нас тут все влаштовано, робота, квартира, син цього року до школи піде? Не бачу потреби, невже тобі хочеться виїхати зі своєї малої батьківщини? На роботі тебе цінують, шанують. Та і в сорок років починати все з нуля, тим більше ми хочемо купити котедж.

Оля погоджувалася з чоловіком, хитаючи головою, але ця думка нікуди від неї не йшла.

Буквально за два місяці після цієї розмови сталося нещастя, Катя з чоловіком, і Олегом поверталися з села від її матері, відвідували її. Мати Каті нездужає, її доглядає родичка. І раптом по дорозі додому сталася біда, все сталося миттєво. Каті з чоловіком одразу не стало, Олега забрала швидка.

Коли Оля дізналася про це нещастя, дуже переживала. Вони з Ігорем допомогли у всьому, але Олег довго не приходив до тями. Лікар сказав, що йому потрібна тривале відновлення. Оля з Ігорем щодня відвідували Олега, нарешті хлопчику стало краще, коли Оля сиділа поруч він насамперед запитав:

– А де мама з татом? Коли вони прийдуть до мене?

Лікар попередив ще заздалегідь, що він сам з ним розмовлятиме, коли він спитає про батьків.

– Ой, Олежику, як добре, що тобі стало краще, я зараз когось покличу.

Вона вискочила в коридор зі сльозами й увійшла до кабінету:

– Там, там Олег запитує про батьків…

Довго лікар булв в палаті в Олега, Оля місця не знаходила, металася коридором туди-сюди. Нарешті відчинилися двері з палати, і її запросили. Олег лежав, відвернувшись до стіни, по щоках котилися сльози.

– Будьте з ним, будь ласка, – прошепотів чоловік в білому халаті їй на вухо, вона кивнула головою.

Оля сиділа біля Олега, у неї крутилася думка, що це її старший син. Нарешті Олег подивився на неї.

– Тітко Оля, я більше ніколи не побачу маму і тата, так мені сказали. А що буде зі мною?

Оля нахилилася над хлопчиком, поцілувала його в щічку, взяла за руку:

– Олежик, а ти будеш не один, ти житимеш з нами. Якщо ти захочеш, звичайно.

Олег слабо посміхнувся:

– Андрійко буде моїм молодшим братом?

– Так звичайно. Він і є твій молодший брат, ти навіть не сумнівайся в цьому. Вдвох вам буде веселіше, – усміхаючись і водночас радіючи, говорила Оля, відзначаючи хоч і слабку, але все-таки посмішку Олега.

Довго сиділа вона з хлопчиком, потім зателефонувала чоловікові, Ігор приїхав із Андрійком. Коли Олег побачив Андрійка, посміхнувся вже веселіше:

– Андрійко, а твоя мама сказала, що ми з тобою брати, ти мій молодший, а я старший. Ти радий, Андрійку?

Андрій так серйозно і діловитий у свої майже сім років відповідав:

– Так згоден. А я й так знаю, що ти мій брат, я навіть у садочку всім казав, що маю брата старшого.

Ігор уважно слухав розмову дітей і не втручався, а Оля з тривогою дивилася на чоловіка, він ще навіть не знає, що вона вирішила взяти в сім’ю Олега.

– Оля, це правда, що сказав Олег?

– Що правда?

– Ну я так зрозумів, що Олега виховуватимемо ми, ти йому про це сказала?

– Так правда. Вибач, що я вирішила це важливе питання без тебе, але не змогла нічого іншого пообіцяти Олегу. А ти проти?

Ігор дивився на свою дружину з любов’ю:

– Олю, моя ти рідна! Я зовсім не проти, я теж думав про це, хотів тобі запропонувати, хай будуть у нас два сини. Ми виростимо їх, Олег буде справжнім братом Андрію. Та й вони навіть чимось схожі.

Оля здригнулася, але не подала вигляду, вона ніколи не зізнається, що Андрій не рідний син Ігореві, він цього ніколи не пробачить і не переживе. Він дуже любить сина, і не сумнівається, що так само любитиме Олега. Поки Олег перебував в палаті, вони щодня відвідували його, іноді по черзі, і з кожним днем ​​Олегу ставало краще, тільки іноді він  дивився у вікно і замислювався. У цей момент його погляд був дуже сумним, мабуть згадував своїх батьків.

За цей час Ігор із Олею купили невеликий котедж за містом, у кожного з хлопчиків була своя кімната, але діти поки що живуть разом у кімнаті Олега, вони обоє так захотіли. З палати Олега одразу привезли до нового будинку, з новими меблями, щоб йому нічого не нагадувало про те його життя. Олегу тут все подобається, велике подвір’я, неподалік річка. Згодом він став називати Лізу та Ігоря мамою та татом. Це йому підказав Андрійко. Андрій поки ще не усвідомлював і дивувався, чому Олег не називає їх мамою та татом.

– Олег, ми з тобою брати, значить мама з татом теж твої батьки.

Він погодився, і коли Оля покликала їх на кухню вечеряти, Олег раптом сказав:

– Ого, сьогодні моя улюблена курочка з духовки з скоринкою, дякую, мамо.

Оля навіть присіла біля столу, переглянулись із чоловіком:

– На здоров’я, синку. Я рада що тобі подобається.

– І мені теж, мамо, і мені теж така курочка подобається, – радів Андрій.

Ігореві залишалося тільки підтримати синів:

– І мені теж подобається із скоринкою, – сміявся він.

Олег серйозно глянув на нього.

– А це тому, що ти та мій тато теж!

Всі раділи, сміялися, а найбільше радів Андрійко, це ж він переконав брата називати мамою і татом батьків.

КІНЕЦЬ.