Віктор любив футбол із самого дитинства.

Саме оце захоплення футболом допомогло йому у нелегкому дитинстві.

Батько гульбанив, постійно сварився з матірʼю. Віктор із сестрою вони вічно сиділи в себе в кімнаті, коли мати з батьком влаштовували зʼясування стосунків.

Бабуся – ось була їхня гавань спокійного життя. Мама, коли батько довго гульбанив, відправляла їх з Олею до неї, а вони й раділи.

Бабуся подарувала Віктору м’ячик, справжній, футбольний, коли хлопчик перейшов у другий клас, за умови, що він добре вчитиметься, а інакше вона відбере цей цінний подарунок.

І Віктор старався, а потім був такий вдячний, що вона знайшла мотивацію, щоб він не пішов по стопам батька.

Коли Віктор перейшов до сьомого класу сталося найгірше.

Батько знову гульбанив, знову сварилися з матірʼю. Ну і щось там сталося, щось він зробив, що матері не стало…

Батька відправили на 10 років, а з дітьми почала жити бабуся.

Ось тоді вони по-справжньому зажили – спокійно, ситно і дружно.

Віктор, закінчивши одинадцять класів, поїхав у місто і вступив на навчання.

Бабуся дуже пишалася своїм онуком, він перший із їхньої родини «вибився в люди», так вона всім знайомим хвалилася.

А потім прийшла чергова біда…

З Віктором все було добре, а ось Оля, яка була молодшою за нього на три роки і завжди була в тіні переможного брата, раптом дуже змінилася.

Якось одразу погарнішала і розцвіла.

До цього вона була тихою, вчилася на четвірки, бабусі допомагала, а ось у десятому класі раптом різко почала змінюватися.

Почала пізно повертатися додому, від неї іноді було чути димом, і вона дозволяла собі огризатися на зауваження бабусі.

На новий рік вона взагалі прийшла додому неабияк весела і вже під ранок.

Бабуся не спала всю ніч, просиділа на краплях для серця, і тоді дуже сварилася до внучки:

– Ти що, по стопам свого батька вирішила йти, будеш гульвісою?! У твоєму віці в такому вигляді ходити взагалі ганебно!

– З якого часу ти раптом почала про мене піклуватися?! У тебе є улюблений онук, ідеал, ось і радуйся йому! – веселим голосом виказала Оля все що накипіло бабусі. – Я для тебе другорядна.

– Олю, як ти можеш так говорити, адже я вас однаково люблю?! Іди вмийся і негайно спати! А потім ми з тобою поговоримо…

Хоча, якщо чесно, вона зрозуміла, що дівчинка права – вона онука любила більше.

Оля була безпроблемна, росла і росла, нічим не виділяючись, тільки красою. А виявляється, вона була ображена на неї. Коли ж вона упустила це все? Як їй тепер бути?

І вона злякалася, що може не втримати дівчину. І де шукати підмогу?

Після обіду вона зателефонувала Вікторові й розповіла йому про поведінку сестри.

– Я післязавтра приїду на канікули, розберемося… – сказав той.

Але приїзд брата ще більше погіршив їхні стосунки, тому що Віктор з самого початку неправильно повівся з нею.

Йому треба було по-доброму поговорити, дізнатися, чому вона так поводиться, а він почав виховувати, ставлячи себе в приклад. Ось це її найбільше і розізлили:

– Ну, звісно, ідеальний брат приїхав вчити недолугу сестру! А ти чому бабусі не розповідав, як у восьмому класі пив пінне, і димів? Як тягав у неї з шухляди гроші?

– Я тоді просто спробував. Мені не сподобалося і я припинив…

– Ось і я зараз пробуватиму все підряд і запам’ятай, не тобі мене вчити!

Вона накинула пуховик, гримнула дверима і втекла. Бабуся засмутилася і зрозуміла, що тепер з онукою їй зовсім не порозумітися. Їй навіть стало недобре, вона взялася за серце:

– Вітю, там у мене на тумбочці мої краплі, накрапай 30 крапель.

– Баюусю, та не переймайся ти так, все налагодиться! Вона, як і я, спробує оцю гидоту і кине. Все буде добре…

Та добре не стало…

У лютому Оля вирішила покинути школу, підстриглася і перефарбувала волосся у якийсь неймовірний рожевий колір. Стала зовсім некерованою, бабусю не слухалася та й жила так, як їй хотілося.

А наприкінці квітня вона оголосила:

– Завтра до нас прийде Геннадій, я виходжу за нього заміж і переїжджаю до нього. Прохання – не починай при ньому нити і виховувати мене, це не допоможе. А так, хоч у добрих стосунках із тобою залишимось. Я від тебе переїду, і ти заживеш спокійно.

– Олю, а як же ж школа, навчання?

– А навіщо це мені треба? Геннадій багатий чоловік, я хоч жити нормально почну.

Коли бабуся глянула на цього велетня Геннадія, то так і сіла від побаченого! Це був справжнісінький пройдисвіт!

Але зробити вона нічого не могла. На її подив він повівся цілком коректно, поцілував старенькій руку і сказав, що його переводять у місто і вони з Олечкою їдуть через два дні.

– Весілля ми там зіграємо, у батьків, вони вже чекають. Ви приїдете?

– Вибачте, але ні, у моєму віці дорога це важко.

– Шкода. Але що вдієш, розумію. Ми вам фотографії надішлемо…

Серце бабусі раптом стрепенулося – вона відчула, що він бреше.

– Вибачте, а як ваше прізвище, маю ж я знати, з ким онука їде. І де ви працюєте?

– Бабусю, тобі яка різниця, яке у Геннадія прізвище і його робота?

– Та ні, Олю, бабуся має рацію. Наступного разу привезу й покажу вам свій паспорт, працюю я у великій фірмі заступником директора, гадаю, що її назва вам нічого не дасть. А сьогодні я забираю вашу онучку із собою, бо жити без неї не можу.

І вони поїхали. Бабуся не знаходила собі місця і раптом рішуче зібралася, і пішла до сусіднього будинку де жив дільничий.

Той був на місці, щоправда, молодий, але все одно поміч. Він представився і запросив її сісти та розповісти, що її привело до нього.

Бабуся розплакалася, Валерій налив їй склянку води, попросив заспокоїтись та розповісти все по порядку. Під час її розповіді він похмурнів все більше і більше, але не зупиняв і вислухав до кінця. А потім сказав:

– Ви мені вибачте, мені терміново треба подзвонити – він набрав номер і комусь сказав:

– Стас, терміново приїжджай, у мене сидить жінка, вона зможе тобі допомогти, а ти їй. Захопи фотографії…

А потім пояснив бабусі:

– Зараз приїде мій колега, вони займаються однією справою, чоловікі, які обманюють дівчат і везуть їх за кордон. Можливо, ваша онука потрапила на їхню вудку.

Бабуся взялася за серце:

– Що потрібно робити?

Тут увійшов молодий чоловік, представився і попросив коротко переказати проблему. Потім показав їй фотографії і серед інших вона побачила цього «Геннадія».

– Все зрозуміло, це Сергій, помічник головного в них. Коли він прийде до вас?

– Завтра онука прийде по речі, і він з нею обіцяв прийти.

– Добре. Ми його візьмемо після того, як він покаже вам несправжній паспорт. Ви зможете підійти до вікна, і ніби плачете, витирайте очі хусткою, це буде нам знайоме. А ще ми запишемо всю його брехню, завтра зранку наша людина під’їде.

Наступного дня, ближче до вечора, прибула щаслива онука зі своїм велетнем. Поки Оля збирала речі, «Геннадій» дістав паспорт і показав старенькій:

– Петряк Геннадій Іванович. Ну ось, тепер знатиму, хто буде чоловіком моєї внучки, – і старенька, ніби заплакала, встала, підійшла до вікна, витерла очі, потім повернулася до нього: – А де житимете в тому місті?

– Так у батьків моїх, у них особняк. Вони мене давно додому кличуть, я нарешті знайшов кохання всього життя, порадую стареньких.

Тут у двері подзвонили.

– Сусідка ліки принесла, просила їй купити, – сказала бабуся. – Я зараз…

Ну а далі пройдисвіта «Генадія» затримали, Олі все пояснили, вона була приголомшена.

Вона дізналася, хто насправді цей «Геннадій» і в яке «заміжжя» її кликав.

Після всього пережитого вона повернулася до свого колишнього стану – скромної дівчини.

Внучка вибачилася у бабусі за свою гидку поведінку і подякувала їй за свій порятунок.

Бабуся теж вибачилася перед нею, що їй менше уваги приділяла, аніж Вікторові. Вони помирились.

А ще, в Олі з’явився хлопець, який справді полюбив її – той самий молодий дільничний…

КІНЕЦЬ.