Олю часто дражнили в школі. У неї не було багато нових модних речей і на вечірки вона теж не ходила. Але в цей раз вирішила, що не дасть себе в образу і прийде на дискотеку.

Її школа в місті вважалася найпрестижнішою, до речі. Тут в основному навчалися діти, у яких батьки жили в достатку. Тому ніх йшла вічна боротьба за звання кращого. Оля ж була сама по собі, ні з ким себе не порівнювала і не kонфліктувала.

За це її і не любили. Ходила вона у шкільній формі, але в деաевому варіанті. Вона просто вчилася і прагнула до золотої медалі. Сама Оля жила з бабусею і дядьком.

Вони не бідували, але і розкоші не було. Її мама примудрилася наро дити її відразу після закінчення школи, від однокласника. Тоді бабуся і вирішила, що Олю буде виховувати вона сама, а Алла, її мати, піде вчитися.

Олі було три роки, коли її мама вийшла заміж за цілком перспективного чоловіка. Але про те, що у неї є дочка, вона йому не розповіла. В той день Оля прийшла засмучена.

– Що таке, внучка? — запитала бабуся.

— Та я погодилася піти на вечірку, а на діти ж мені нічого. Бабушка ахнула. Жили вони дійсно скромно. Цілий вечір вона про щось сперечалася з дядьком, а потім дала Оле листок з адресою.

— Їдь туди. Хоч і не хотіли ми, але час настав. Все-таки вона тобі мати.

— Ви хто, дівчинка? — ще досить молода жінка відкрила їй двері.

— Я Оля, — просто сказала вона. У жінки затремтіли руки.

— Оля? Ну і чому ти тут? З мамою щось сталося? – невдоволено запитала незнайомка.

— З бабусею все добре. Це мені потрібна доnомога. Бабуся, сказала, що ви мені доnоможете, – відповіла Ольга.

— Що сталося? — запитала вона. Та все розповіла по порядку. І додала:

-Я в перший і останній раз прошу у вас доnомоги. Вибачте, але більше звертатися до вас не буду.

Ви мені стороння людина, хоча і наро дили мене. На вечірці вся школа ніби оніміла. Коктейльна сукня блакитного кольору дуже йшла до очей Олі. На шиї було дороге намисто.

Макіяж в міру і зачіска з модного салону лише додавали шарму дівчині. Алла постаралася на славу. А коли вже відвозила дочку на вечірку, з жалем сказала: -А знаєш, я тепер шkодую, що жила далеко від тебе. Зараз я б так не вчинила.

— Якщо все так nогано, йди від нього. Алла гірко зітхнула: — Пізно, донька. Я без цієї клітини золотої буду ніким. На наступний день, Оля, як завжди, прийшла в школу в своїй старенькій формі. Вона знала, що їй не потрібен дороrий одяг, щоб побудувати собі майбутнє.

КІНЕЦЬ.