Оля працювала вдома, але в неї нічого не виходило. Вона навіть не чула, як у дверному замку повернувся ключ. – Привіт, дружино, – Сергійко ніжно поцілував її в щоку. – Привіт, привіт! – Щось їсти хочеться, – пробурмотів чоловік. – Ну, піди й підігрій щось. – Олю, а там уже нема що гріти. Холодильник порожній. Ольга раптом скочила. – Тоді сходи по вареники в магазин, зваримо сьогодні на вечерю! Сергій застиг від здивування. Такого від дружини він ніколи ще не чув. Через якийсь час Ольга зайшла на кухню і ахнула

 

Олі дуже хотілося поділитися з кимось своїм новим творінням. Вона увійшла у вітальню, де чоловік захоплено дивився футбол, але одразу зрозуміла, що її творчий порив залишиться неоціненим. Та й навіщо чіплятися до людини, яка втомилася на роботі і тепер відпочиває перед телевізором?

Оля сама так привчила свого Сергія: вона завжди поверталася додому на пару годин раніше за чоловіка і готувала смачну вечерю.

Він із вдячністю наминав свіжі котлетки, пиріжки і запіканки, а потім або сідав за комп’ютер пограти, або дивився спортивні змагання.

Її так з дитинства вчила мама: кухня – царство жінки, а правильне збалансоване харчування – запорука здоров’я та міцної родини. З першого класу мама одягала на Олю маленький фартух, пов’язувала на голову косинку, щоб волосся не потрапило в їжу, і захоплювало світ кулінарії.

Заміж Оля виходила чудовою хазяйкою, і Сергію це дуже подобалося. Вона ніколи не кликала його на допомогу, вважаючи, що готування – не чоловічих рук справа. Навіть продукти купувала сама.

Якось їй довелося затриматися на роботі, і вона зателефонувала Сергію, продиктувала невеликий список, що потрібно купити в магазині. Коли вона сиділа зі звітом у начальниці, передзвонив чоловік:

-Олечко, я список десь загубив. Продиктуй ще раз, що потрібно?

-Ох, Сергію, як же ти не вчасно.

Потім прийшовши додому, Оля побачила, що чоловік купив зовсім не те, на термін придатності уваги не звертав, та ще й за якимись величезними цінами. З того часу таких доручень вона йому більше не давала. Але ні крапельки не ображалася, адже у Сергія була безліч інших достоїнств, а для неї готування – це святе. Ну, чи майже святе…

Щовечора, впоравшись із домашніми справами, Оля зачинялася на кухні, діставала з антресолей свою улюблену дерев’яну розписну скриньку, яку давним-давно їй подарували на Миколая, і поринала в чарівний світ.

Люстра добре висвітлювала великий овальний стіл, і скринька в цьому світлі переливалася різнобарвними фарбами. Чого там тільки не було – намистини з різних матеріалів (скляні, глиняні, пластикові), черепашки, бісер, маленькі камінці натуральні і не дуже, навіть лаковані кавові зерна та насіння якихось невідомих рослин.

Все це Оля викладала на стіл, довго і монотонно пересувала, і щойно вимальовувалося намисто, яке вона собі нафантазувала, починала нанизувати все на нитку. Це захоплення було в неї з раннього дитинства, коли разом із бабусею вона сплела своє перше намисто.

Кожному творінню Ольга давала назву – не дуже яскраве, але зворушливе і жіночне: намисто «Париж», або бісерний комір «Єгипет», особливо їй подобалася остання рудо-золота прикраса під назвою «Грузія».

Дзвінки найкращої подруги Каті для Олі завжди були довгоочікуваними. Після того, як Катерина перебралася у столицю, вони бачилися рідко і нудьгували один за одним.

-Олечко, не ображайся, що не дзвоню. Я не зникла, просто вся у справах. У мене новий проект планується. Приїду – розповім. Ви цих вихідних нікуди не йдете? Вдома будете?

-Вдома, вдома, а ти що у ці вихідні до нас приїдеш?

-Ага.

-Ой, Катрусю, яка я рада!

Оля жила в маленькому містечку за годину їзди від столиці, але бажання перебратися в мегаполіс у неї ніколи не виникало. Вона працювала у телефонній компанії. Не сказати, що монотонна робота повністю її влаштовувала, але заробітною платою вона була задоволена. Любила свою простору квартиру, затишний дворик, де вони з Катею виросли. Загалом, вважала себе щасливою людиною.

Катерина прийшла в гості пізно ввечері, коли Оля тільки-но розклала своє чарівне рукоділля. Довелося все згребти назад у скриньку і накрити на стіл. Сергій трохи посидів з дівчатами і пішов до свого комп’ютера, залишивши подружок наодинці.

-Ти сама приїхала? Без Володі?

-А ми розлучилися.

-А на маєш. Я думала, що скоро покличете нас на весілля!

-Я теж так вважала. Але…

-А квартира, яку ви винаймали? Ти залишилася в ній жити?

-Ні, я тепер винаймаю кімнатку, яка за розмірами менша, аніж твоя кухня. Але я не скаржусь, Олю, все гаразд. Буде ще й особисте життя, і житло нормальне.

-Ти завжди рвалася у велике місто…

-Головне, що я займаюся улюбленою справою. Розумієш, Олю! Хто там із філософів сказав розумну фразу? “Знайди собі справу до душі, і тобі не доведеться працювати ні дня у своєму житті”.

Але Олі все одно здалося, що Катя трохи сумна. Можливо, це наслідки розставання з Володею, а може, місто дитинства викликало смуток у її очах. Їй захотілося якось потішити подругу, і на прощання Ольга подарувала їй своє улюблене намисто. Його оцінив навіть Сергій, побачивши, як Катерина у коридорі перед дзеркалом приміряє подарунок:

-Ух, як гарно! Катрусю, тобі личить ця прикраса.

-Дякую, любий, тільки не знаю, куди і з чим я зможу його одягнути.

-Не хвилюйся, випадок обов’язково буде, і одягнеш, – сказала Оля, з гордістю розглядаючи, як на шиї подружки золотом перливається творіння її рук.

Минуло два місяці. Раптовий дзвінок Катерини застав Олю на початку робочого дня:

-Подруго люба, ти собі й уявити не можеш, де я вчора була! На сезоні моди.

-Молодець. Ну і як?

-Чудово, але зараз взагалі не про це. Я вдягла твій подарунок, і до мене там прямо підбігла якась екстравагантна панянка. А тепер слухай уважно. Її звуть Іра, вона початківець, але вже досить відома модельєрка. Твоє золоте диво на моїй шиї викликало у неї справжній захват! Для доповнення вбрання їй потрібні такі прикраси. Загалом, вибач, що тебе не спитала, але я дала їй твій номер телефону і про всяк випадок адресу. Чекай дзвінка.

Олі вірилося важко, що їй хтось подзвонить, але наступні три дні телефон з рук вона не випускала. Дзвінка так і не було…
У суботній вихідний Ольга зранку поринула у кулінарні турботи. Мигцем глянувши у вікно, вона побачила, що у двір заїхала незвичайна маленька й розмальована машина. З неї вийшла дуже худенька жінка з незрозумілого кольору волоссям, яка своїм зовнішнім виглядом викликала бурхливе обговорення у бабусь, що сиділи на лавці.

У тих бабусь жінка з’ясувала, де знаходиться потрібний їй будинок і квартира. Через кілька хвилин пролунав дзвінок у двері. Оля відкрила і одразу зрозуміла, що це і є Іра.

-Справді, панянка екстравагантна, з’явилася без дзвінка, а якби нікого не було вдома?

-Доброго дня. Ви Ольга?

-Так. Добрий день.

-Чудово… Мене звуть Іра.

Вона діловито пройшла на кухню й одразу вивалила на стіл цілу купу ескізів. Оля ледве встигла прибрати тісто, яке збиралася розкочувати. Видно, з пиріжками доведеться почекати.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩