Оля працювала вдома, але в неї нічого не виходило. Вона навіть не чула, як у дверному замку повернувся ключ. – Привіт, дружино, – Сергійко ніжно поцілував її в щоку. – Привіт, привіт! – Щось їсти хочеться, – пробурмотів чоловік. – Ну, піди й підігрій щось. – Олю, а там уже нема що гріти. Холодильник порожній. Ольга раптом скочила. – Тоді сходи по вареники в магазин, зваримо сьогодні на вечерю! Сергій застиг від здивування. Такого від дружини він ніколи ще не чув. Через якийсь час Ольга зайшла на кухню і ахнула

Олі дуже хотілося поділитися з кимось своїм новим творінням. Вона увійшла у вітальню, де чоловік захоплено дивився футбол, але одразу зрозуміла, що її творчий порив залишиться неоціненим. Та й навіщо чіплятися до людини, яка втомилася на роботі і тепер відпочиває перед телевізором?

Оля сама так привчила свого Сергія: вона завжди поверталася додому на пару годин раніше за чоловіка і готувала смачну вечерю.

Він із вдячністю наминав свіжі котлетки, пиріжки і запіканки, а потім або сідав за комп’ютер пограти, або дивився спортивні змагання.

Її так з дитинства вчила мама: кухня – царство жінки, а правильне збалансоване харчування – запорука здоров’я та міцної родини. З першого класу мама одягала на Олю маленький фартух, пов’язувала на голову косинку, щоб волосся не потрапило в їжу, і захоплювало світ кулінарії.

Заміж Оля виходила чудовою хазяйкою, і Сергію це дуже подобалося. Вона ніколи не кликала його на допомогу, вважаючи, що готування – не чоловічих рук справа. Навіть продукти купувала сама.

Якось їй довелося затриматися на роботі, і вона зателефонувала Сергію, продиктувала невеликий список, що потрібно купити в магазині. Коли вона сиділа зі звітом у начальниці, передзвонив чоловік:

-Олечко, я список десь загубив. Продиктуй ще раз, що потрібно?

-Ох, Сергію, як же ти не вчасно.

Потім прийшовши додому, Оля побачила, що чоловік купив зовсім не те, на термін придатності уваги не звертав, та ще й за якимись величезними цінами. З того часу таких доручень вона йому більше не давала. Але ні крапельки не ображалася, адже у Сергія була безліч інших достоїнств, а для неї готування – це святе. Ну, чи майже святе…

Щовечора, впоравшись із домашніми справами, Оля зачинялася на кухні, діставала з антресолей свою улюблену дерев’яну розписну скриньку, яку давним-давно їй подарували на Миколая, і поринала в чарівний світ.

Люстра добре висвітлювала великий овальний стіл, і скринька в цьому світлі переливалася різнобарвними фарбами. Чого там тільки не було – намистини з різних матеріалів (скляні, глиняні, пластикові), черепашки, бісер, маленькі камінці натуральні і не дуже, навіть лаковані кавові зерна та насіння якихось невідомих рослин.

Все це Оля викладала на стіл, довго і монотонно пересувала, і щойно вимальовувалося намисто, яке вона собі нафантазувала, починала нанизувати все на нитку. Це захоплення було в неї з раннього дитинства, коли разом із бабусею вона сплела своє перше намисто.

Кожному творінню Ольга давала назву – не дуже яскраве, але зворушливе і жіночне: намисто «Париж», або бісерний комір «Єгипет», особливо їй подобалася остання рудо-золота прикраса під назвою «Грузія».

Дзвінки найкращої подруги Каті для Олі завжди були довгоочікуваними. Після того, як Катерина перебралася у столицю, вони бачилися рідко і нудьгували один за одним.

-Олечко, не ображайся, що не дзвоню. Я не зникла, просто вся у справах. У мене новий проект планується. Приїду – розповім. Ви цих вихідних нікуди не йдете? Вдома будете?

-Вдома, вдома, а ти що у ці вихідні до нас приїдеш?

-Ага.

-Ой, Катрусю, яка я рада!

Оля жила в маленькому містечку за годину їзди від столиці, але бажання перебратися в мегаполіс у неї ніколи не виникало. Вона працювала у телефонній компанії. Не сказати, що монотонна робота повністю її влаштовувала, але заробітною платою вона була задоволена. Любила свою простору квартиру, затишний дворик, де вони з Катею виросли. Загалом, вважала себе щасливою людиною.

Катерина прийшла в гості пізно ввечері, коли Оля тільки-но розклала своє чарівне рукоділля. Довелося все згребти назад у скриньку і накрити на стіл. Сергій трохи посидів з дівчатами і пішов до свого комп’ютера, залишивши подружок наодинці.

-Ти сама приїхала? Без Володі?

-А ми розлучилися.

-А на маєш. Я думала, що скоро покличете нас на весілля!

-Я теж так вважала. Але…

-А квартира, яку ви винаймали? Ти залишилася в ній жити?

-Ні, я тепер винаймаю кімнатку, яка за розмірами менша, аніж твоя кухня. Але я не скаржусь, Олю, все гаразд. Буде ще й особисте життя, і житло нормальне.

-Ти завжди рвалася у велике місто…

-Головне, що я займаюся улюбленою справою. Розумієш, Олю! Хто там із філософів сказав розумну фразу? “Знайди собі справу до душі, і тобі не доведеться працювати ні дня у своєму житті”.

Але Олі все одно здалося, що Катя трохи сумна. Можливо, це наслідки розставання з Володею, а може, місто дитинства викликало смуток у її очах. Їй захотілося якось потішити подругу, і на прощання Ольга подарувала їй своє улюблене намисто. Його оцінив навіть Сергій, побачивши, як Катерина у коридорі перед дзеркалом приміряє подарунок:

-Ух, як гарно! Катрусю, тобі личить ця прикраса.

-Дякую, любий, тільки не знаю, куди і з чим я зможу його одягнути.

-Не хвилюйся, випадок обов’язково буде, і одягнеш, – сказала Оля, з гордістю розглядаючи, як на шиї подружки золотом перливається творіння її рук.

Минуло два місяці. Раптовий дзвінок Катерини застав Олю на початку робочого дня:

-Подруго люба, ти собі й уявити не можеш, де я вчора була! На сезоні моди.

-Молодець. Ну і як?

-Чудово, але зараз взагалі не про це. Я вдягла твій подарунок, і до мене там прямо підбігла якась екстравагантна панянка. А тепер слухай уважно. Її звуть Іра, вона початківець, але вже досить відома модельєрка. Твоє золоте диво на моїй шиї викликало у неї справжній захват! Для доповнення вбрання їй потрібні такі прикраси. Загалом, вибач, що тебе не спитала, але я дала їй твій номер телефону і про всяк випадок адресу. Чекай дзвінка.

Олі вірилося важко, що їй хтось подзвонить, але наступні три дні телефон з рук вона не випускала. Дзвінка так і не було…
У суботній вихідний Ольга зранку поринула у кулінарні турботи. Мигцем глянувши у вікно, вона побачила, що у двір заїхала незвичайна маленька й розмальована машина. З неї вийшла дуже худенька жінка з незрозумілого кольору волоссям, яка своїм зовнішнім виглядом викликала бурхливе обговорення у бабусь, що сиділи на лавці.

У тих бабусь жінка з’ясувала, де знаходиться потрібний їй будинок і квартира. Через кілька хвилин пролунав дзвінок у двері. Оля відкрила і одразу зрозуміла, що це і є Іра.

-Справді, панянка екстравагантна, з’явилася без дзвінка, а якби нікого не було вдома?

-Доброго дня. Ви Ольга?

-Так. Добрий день.

-Чудово… Мене звуть Іра.

Вона діловито пройшла на кухню й одразу вивалила на стіл цілу купу ескізів. Оля ледве встигла прибрати тісто, яке збиралася розкочувати. Видно, з пиріжками доведеться почекати.

З перших хвилин обидві жінки опинилися «на одній хвилі», з півслова розуміли одна одну. Ольга дістала усі свої скарби. Вони з Ірою почали прикидати, малювати і навіть трохи сперечатися.

Коли Іра поїхала, Оля ще довго ходила по квартирі. Вона хвилювалася і не вірила, що отримала перше серйозне замовлення, що за її творчість можуть платити гроші. Ще не розуміла, з чого починати, фантазія невиразно вимальовувала поки що незрозумілі нариси. Але в одному була впевнена – все вона встигне та зробить добре.

Перший раз у житті Ольга поспіхом і без особливого ентузіазму ліпила пиріжки (адже тісто було готове, треба ж довести справу до кінця). Вона постаивла їх у духовку і взяла у руки залишені Ірою ескізи.

-Ось тут потрібно більше чорного. А тут трохи розбавити червоним, ні, мабуть, золотим. Пластикові намистини не підуть. Що краще? Камені? Скло?

-Олю, а пиріжки скоро будуть? Такий аромат на всю квартиру, що не дочекаюся.

-Ой, Сергійку, як добре, що ти нагадав! Слава Богу, не пересмажились.

Ольга цього разу не могла дочекатися, коли Сергій вже нарешті доїсть. Самій взагалі нічого не хотілося, окрім взяти нитку, бісер і творити.

-Хоч би сьогодні було побільше якихось футболів по телевізору, щоб не відволікав мене коханий.

Такі думки в голові Олі були вперше за весь час заміжжя.
Тепер після роботи вона мчала додому, але… не для того, щоб приготувати чоловіку смачну вечерю. Хотілося якнайшвидше поринути в творчість, дістати свою скриньку, розкласти на столі ескізи і нанизувати-перенизувати, поки не з’явиться те, що потрібно. До чергової знахідки Оля рухалася дуже повільно, наче на дотик.

З цього чарівного світу її відволік Сергій, який прийшов з роботи.

Того вечора в Ольги нічого не виходило, вона працювала над найскладнішим намистом. Навіть не чула, як у дверному замку повернувся ключ.

-Привіт, дружино, – Сергійко ніжно поцілував її в щоку.

-Привіт, привіт!

-Щось їсти хочеться.

-Ну, піди, підігрій щось.

-Олю, а там уже нема чого гріти. Порожній холодильник.

Ольга раптом скочила.

-Тоді сходи по вареники в магазин, зваримо сьогодні на вечерю.

Сергій застиг від здивування. Такого від дружини він ніколи ще не чув.

Щоправда, вона потім лагідно додала:

-А завтра, я обіцяю, щось смачненьке приготувати.

Сергій нічого не сказав і пішов.

Оля залишилася наодинці зі своїм бісером та думками:

-Образився. Я винна, але зараз мені ніколи. Зовсім трохи потрібно доробити. Нічого, прогуляється та повернеться. Все зрозуміє та пробачить. А може, зайде до Вітьки-сусіда, той із риболовлі вчора приїхав, хай посидять, рибки посмажать.

І тут Ольга зрозуміла, що увійшла у творчу безвихідь. Ніяк не складалася в неї ця робота.

-Та ну його все! Намисто, ескізи, чоловік, їжа.

Вона пішла в спальню, сіла на ліжко і розплакалася.

Крізь дрімоту Оля почула улюблений голос:

-Чарівниця моя! Прокидайся, ходімо вечеряти.

-Куди ходімо? Сергійку, пробач. Не ладиться в мене, і я заплакала. Ти купив вареники?

Зайшовши на кухню, Оля ахнула. На столі стояла ваза з милими квіточками, по дві тарілки, виделки та серветки, салат з огірків і помідорів, та сковорідка зі смаженою картоплею. Аромат від цієї картоплі був неймовірний. Тільки зараз Ольга зрозуміла, як вона хоче їсти.

-Прошу до столу, – сказав Сергій. – Ой, хліб забув.

-Ти в мене найкращий!

Оля наминала картоплю з апетитною хрусткою скоринкою. На душі стало одразу тепло і спокійно. А в голові раптом чітко уявилося, яким має бути намисто.

-Я подібної смакоти ніколи не їла! Ти де так смажити навчився?

-У гуртожитку інститутському. По смаженню картоплі я був чемпіон.

-Ну треба ж. І ховав від мене своє чемпіонське звання.

Іру Ольга не підвела, все вчасно зробила, а головне – чудово. Нова колекція пройшла дуже добре, і її прикраси зіграли у цьому не останню роль.

Вона отримала непоганий гонорар та чергове замовлення.

А на їхній кухні з’явився ще один фартух – Сергійка.

Ось що означає:

-Знайди собі справу до душі…

КІНЕЦЬ.