Одного дня до Олі завітала її кума Катя. Окинувши Олю поглядом, вона сказала:

– Олю, збирайся. Поїдеш зі мною, тебе тут нічого не тримає.

Катя вже п’ять років жила й працювала в Італії, а Оля справді не мала особливих причин залишатися. Доньки давно виросли, одружилися й мали свої сім’ї.

Оля жила у цивільному шлюбі з Михайлом уже вісім років. Їм обом було за п’ятдесят, і вони мешкали у квартирі Михайла.

– Тим більше, Олю. А якщо Михайло вирішить тебе покинути – куди ти підеш? У тебе нічого немає: ні свого дому, ні роботи, – наполягала Катя.

Відносини з Михайлом були спокійними, але Оля знала з власного досвіду, як швидко все може змінитися. Вона задумалася і зрештою вирішила поговорити зі своїм цивільним чоловіком. Той сказав:

– Якщо хочеш – їдь.

І вона вирушила до Італії разом із Катею. У новій країні було важко, але Катя підтримувала Олю і дала їй важливу пораду:

– Пам’ятай, не роби помилки, якої припускаються наші жінки. Багато хто думає спочатку про дітей, а про себе – в останню чергу. Ти робиш так: перші 4–5 років працюєш лише для себе.

Відкладаєш гроші, купуєш квартиру, робиш ремонт. А якщо відправлятимеш дітям по 500 євро щомісяця, то ніколи нічого не назбираєш.

Оля прислухалася до поради. За п’ять років вона змогла накопичити достатньо грошей і купила простору трикімнатну квартиру у столиці. Повернувшись додому, вона запросила доньок із зятями на святкування новосілля.

Але свято не вдалося. Дізнавшись, що Оля спершу подбала про себе, доньки образилися, підвелися і пішли.

Засмучена, Оля зателефонувала Каті й розповіла, що сталося. Катя відповіла:

– Не переймайся, усе правильно. Твої діти, як і багато хто, просто невдячні. Це була для них перевірка.

Якщо вони не змогли порадіти твоєму успіху, то ти не зобов’язана дбати про їхнє щастя. Закривай квартиру на ключ і повертайся до Італії. Нехай вони самі вчаться дбати про себе.

Оля зрозуміла, що Катя має рацію. І хоча було важко прийняти таку ситуацію, вона вирішила більше не терзати себе.

КІНЕЦЬ.