Ольга Захарівна зрозуміла, що сuн не рушuть з місця, і вирішила nоговорити з невісткою. Але як виявилося, у тієї були зовсім інші погляди на жuття

 

Андрій, син Ольги Захарівни, повернувся з армії не один. Привіз з собою Аню,» дружину», вагітну. На четвертому місяці. — І коли тільки встиг, шельмець такий собі? — бурчала Ольга Захарівна. — Адже рік всього прослужив. Втім, бурчала вона скоріше за потребою, ніж за потребою.

Аня подобалася «свекрухи». Господарська, акуратна, готувати вміє. Звичайно, не так смачно, як готує сама Ольга Захарівна. Скажімо так: більш ніж прийнятно. Ось тільки одне викликало невдоволення в поведінці молодих — вони не бажали узаконити шлюб.

Щоб і чоловік, і свекруха, і невістка були по-справжньому, а не в лапках. — Мамо, дурниця все це! — пручався син. — По-твоєму виходить, раз люди поставили штамп в паспорті, то вже ні з що не роз лучаться? Поставити штамп — не означає Любити. — Все одно, не по-людськи це! — вимагала мати.

— Що люди скажуть. Чи не чоловік і дружина, а kоханці якісь! А коли дитина наро диться? Він що, у вас в ублюдках значиться буде?! Дитина повинна мати батька, носити його прізвище, рости в сім’ї! Як без сім’ї-то?! — У моєї дитини буде наше прізвище.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩