Ольга з дітьми поїхала на дачу, взявши з чоловіка слово, що за тиждень він до них приєднається. Але в цей же час попросила сусідку за ним приглянути, однак в сусідки вже були на нього плани

— Ти обіцяєш, що приїдеш до нас? – запитала Ольга. — Макс, я серйозно. Ти чуєш, що я тобі зараз говорю?

Ольга любила свою дачу. А ось Максим цю дачу ненавидів і проводити на ній свою місячну відпустку вважав покаранням. Чому тоді він їздив туди? Причому щороку!

Робив він це з двох причин.

По-перше, він не хотів сваритися з Ольгою.

«Ольга любить мене, — міркував він, — до того ж вона добра, чесна. Смачно готує, дбає про мене. Де я ще знайду таку дружину? Ніде! Отже, ми будемо разом усе життя».

А по-друге, Максим вважав це покарання заслуженим і посланим йому понад всі ті провини, які він чинив протягом року проти дружини та дітей.

«Зате совість моя чиста, — міркував він. — Провести один місяць на рік із дружиною та дітьми — це начебто викупає провину за всі провини, скоєні в інші 11 місяців. Через цей свій мужній вчинок я ніби очищаюсь від усього поганого, що в мені є. Та й не таке вже й суворе це покарання. Іншим і важче доводиться. Інші чоловіки і не таке терплять».

— Та чую я, — ліниво відповів Максим. – Обіцяю. За тиждень буду.

— І дивись, — сказала Ольга, — без нас поводься тут добре.

— Можна подумати,— обурився Макси,— що колись я поводився інакше. Без вас! Може, ти мене в чомусь підозрюєш? Скажи! Ні, я хочу знати! Я вимагаю, зрештою.

Максим не знав, що таке вірність, і був поганим батьком. Але свою невірність Максим уміло приховував, і Ольга нічого не підозрювала. І Максим це точно знав. І тільки тому так сміливо з нею розмовляв і навіть дозволяв собі щось там вимагати від неї.

Але Ольга до всіх цих вимог чоловіка ставилася байдуже.

– Ні в чому я тебе не підозрюю, – спокійно відповіла вона. — Якби підозрювала, розмовляла б інакше. Ти ж знаєш, Макс, як тільки я стану підозрювати тебе, так одразу ми й розлучимося. Зрозумів?

– Та зрозумів я.

— Значить, ти поводитимешся добре без нас?

«Поводитимуся, як завжди, — подумав Максим. — Додому я все одно нікого приводити не збираюся. Отже, Ольга нічого не дізнається».

— Поводитимусь добре, — впевнено пообіцяв Максим.

– Ось і добре. Але обережність у жодному разі не зашкодить.

Максиму стало трохи тривожно.

— У сенсі «не зашкодить»? — злякано промовив він.

— Я про всяк випадок попросила сусідку нашу за тобою приглянути.

– Яку ще сусідку, Олю?

— Що ти, Макс. Можна подумати, що у нас їх багато. У нас лише одна сусідка на майданчику. Марія. Із сусідньої квартири. Чи не пам’ятаєш Марію?

Марія нещодавно втретє розлучилася.Останнє розлучення дало їй можливість жити в просторій чотирикімнатній квартирі на третьому поверсі. На одному з нею поверсі була лише одна квартира (двушка), в якій і жили Ольга, Максим та їхні діти.

— Я пам’ятаю Марію, — відповів Максим, з цікавістю дивлячись на дружину, — але я здивований!

– Чому?

— Я не розумію, Ольго. Що зараз між нами відбувається? Ми разом уже десять років. В нас двоє дітей! Що відбувається?

– Нічого не відбувається. А якщо щось станеться, Марія мені одразу про це повідомить. Вона – чесна жінка. Я їй довіряю.

— Що повідомить, я не зрозумів?

— Про твою погану поведінку.

«Вона дивитиметься, о котрій я йду і о котрій повертаюся, — з жахом подумав Максим, — Цього мені тільки не вистачало. Усі плани руйнуються. А я так багато запланував на ці дні».

Але Максим не здався. Він вирішив обстоювати свої права.

— Я вже доросла людина, — рішуче заявив він. — Мені майже сорок років.

– І що? – здивувалася Ольга.

— Ти ставиш мене в незручне становище. Перед сторонніми.

– Нормальне становище. Гірше буде, якщо ти без нагляду купу дров наламаєш. А Маріяа нам не стороння. Ми рік як сусіди. За цей час ми з нею зблизилися. Можна сказати, вона — моя хороша подруга. Та й тебе це стримуватиме.

– Стримувати від чого? — вигукнув Максим.

— Дров не наламаєш.

— Та не наламаю я жодних дров!

— І добре, що не наламаєш.

— Скажи чесно, Оля, хіба я давав тобі хоч раз привід у чомусь підозрювати, що ти просиш своїх подруг стежити за мною?

— Ми вже це обговорили. Все. Розмова закінчена. Ніхто за тобою не стежить. Приглядають – так. І то трохи. За тиждень чекаю.

От не скажи Ольга чоловікові, що Марія слідкує за ним, може, нічого б і не сталося. Але, по-перше, Марія вже наступного дня сама поїхала далеко й надовго. А по-друге, Ольга погано знала свою сусідку і думала про неї краще, ніж та заслуговувала. І даремно вважала її своєю подругою.

І ось коли наступного дня після від’їзду дружини та дітей, Максим увечері повернувся з роботи, Марія з валізами виходила з квартири.

— Їдете? — поцікавився Максим.

— Їду, — відповіла Марвія.

– Надовго?

— Назавжди, — спокійно збрехала Марія.

Ось у цей момент у свідомості Максима ніби щось перевернулося. По-перше, він відчув себе нескінченно щасливою людиною. А по-друге, йому чомусь здалося, що ось тепер, оскільки за ним ніхто не стежить, йому можна все. Абсолютно все! Загалом дивні думки полізли в голову Максима.

«Наглядач їде, — подумав Максим, — і я всі дні, що залишилися до від’їзду на дачу до Ольги та дітей, можу творити тут, що хочу».

А коли Максим дізнався ще деякі подробиці, пов’язані з від’їздом Марія, душа його зазнала такого захоплення, якого не мала ніколи в житті. Саме в цей момент (як пізніше зізнавався сам Максим) він відчув себе безсмертним та невразливим.

— Як це назавжди їдете? — радісно спитав Максим. – Чому назавжди? А хто ж замість вас? У сенсі, ви що, квартиру продаєте?

Ось у цей час із квартири і вийшла 19-річна Міла.

— Вона тепер тут господарка, — сказала Марія, киваючи на Мілу. — Моя племінниця. Тільки вчора приїхала до міста, до інституту вступати.

— Тітка мені на день народження свою квартиру дарує, — радісно сказала Міла.

«Господи,— подумав Максим, дивлячись широко розплющеними очима на Мілу,— це диво. І воно надіслано мені. Дякую тобі!”

— Вітаю, — розгублено сказав Максим, з цікавістю роздивляючись нову сусідку. – Міла! Яке гарне ім’я. Міла. Мене Максим звати.

– Дуже приємно, – відповіла Міла.

Ось чому Марія відразу не розповіла Мілі, що Максим одружений і має двох дітей? Може тоді Міла ще сто разів подумала б, перш ніж заварювати всю цю кашу. Але Марію можна зрозуміти. У неї на те були вагомі причини.

Справа в тому, що Марія мріяла придбати квартиру, в якій жили Максим та Ольга. Навіщо їй це було потрібне? Вона хотіла знову заміж. Але для цього їй потрібен був у квартирі ще один туалет та одна ванна кімната.

Не раз вона пропонувала Ользі продати її двійку. Але Ольга відмовлялася. І тоді Марія подумала, що якщо не виходить по-доброму, треба робити по-поганому.

Вона вирішила змусити Ольгу продати квартиру. Але для цього треба було, щоб Максим та Ольга розлучилися. А для цього їх треба було посварити. І квартиру їм доведеться продати.

Почала Марія думати, як краще посварити подружжя. А тут раптом Ольга сама повідомляє, що їде з дітьми та просить за чоловіком приглянути.

Тоді й з’явилася в голові Марії думка звести свою племінницю Мілу та Максима. І через це розлучити Максима та Ольгу.

«А Міла нічого не втрачає, — міркувала Марія. — Адже її ніхто не змушує. А якщо в них із Максимом щось серйозне вийде, то я навіть рада буду за них. І після того, як Максим з Ольгою квартиру розділять, Мілі теж щось дістанеться».

Марія була впевнена, що Максим зацікавиться Мілою і зможе зробити все, щоб сподобається Мілі. І вона не помилилась.

Максим закохався у Мілу з першого погляду. А Міла закохалася в Макcима трохи згодом. Коли він зводив її в ресторан, покатав по нічному місту, і вона дізналася, що він не одружений, у нього немає дітей і він єдиний власник сусідньої квартири.

«Я не міг сказати інакше, — виправдовувався пізніше Максим. – Така жінка! 20 років! Я ні про що й думати не міг, крім того, щоб бути з нею весь час. Тому приховав правду. І зробив усе, щоб вона в мене закохалася. А хто б на моєму місці вчинив інакше?

І на дачу Максим не поїхав. Подзвонив і збрехав, що на роботі попросили затриматись. Ольга зателефонувала до Марія. Та сказала, що у Максима все чудово і нічого підозрілого не відбувається.

І, швидше за все, вся ця історія закінчилася б так, як і планувала Марія. Ольга дізналася б правду і розлучилася б із Максимом. А Марія, можливо, купила другу квартиру. Як і мріяла. Якби не одне, але. Справа в тому, що Міла, незважаючи на свій молодий вік, була не за роками заповзятлива.

– Ти мене кохаєш? — спитала вона в Максим.

— Тільки тебе, — щиро зізнався Максим.

— І ти на мені одружишся?

— Одружуся, звичайно, — спокійно відповів Максим, не замислюючись особливо про майбутнє.

«В крайньому випадку, — думав він, — я поясню свою брехню сильним почуттям».

– Тоді, – продовжувала Міла, – у мене є геніальна ідея. Об’єднаємо наші квартири.

– Як це? – не зрозумів Мааксим.

— Зламаємо стіну, яка роз’єднує нас, — відповіла Міла. — Тим більше, що вона не несусча, і проблем із цим не буде.

— Щоб ламати стіну між нашими квартирами, дозвіл потрібен, — обережно відповів Максим.

– Дозвіл я отримаю, – відповіла Міла. — За це не хвилюйся. Мені зараз головне отримати твою принципову згоду.

— Я згоден, — відповів Максим.

Він був упевнений, що у Міли нічого не вийде. Адже вона ще навіть не власниця. І невідомо, чи стане нею. І, загалом, Максим міркував правильно. Марія не збиралася дарувати квартиру Мілі. Це вона спеціально сказала, щоб надати Мілі в очах Максима більше значення.

Але Міла думала інакше. Вона всерйоз вважала квартиру Марії вже своєю. А щодо дозволу на злам стіни, що роз’єднує дві квартири, то їй він був не потрібний.

“В крайньому випадку, – міркувала вона, – заплатимо штраф”.

Міла більше ні про що не питала Максима і нічого йому не говорила. Вона найняла якихось робітників, які швиденько зламали цю стінку і перетворили дві спальні двох різних квартир на одну велику кімнату.

Це сталося саме тоді, коли Максим поїхав на дачу дружинии. До кінця відпустки Ольги залишалося зовсім небагато і Максим вирішив хоч трохи порадувати і дружину, і дітей своєю присутністю. Але вже за два дні він подзвонив Мілі і сказав, що повернеться не раніше, ніж за тиждень.

— Зателефонували з роботи, — сказав він, — термінове відрядження.

І тут Максим збрехав. Жодного відрядження у нього не було. Але так вийшло, що на дачі Максим захопився однією дачницею. Не знайшов сили стриматися. Завжди стримувався, а тут не зміг. Мабуть, ситуація з Мілою так на нього подіяла, що він уже нічого не боявся.

А Ольга помітила це. Стала випадково свідком. Внаслідок чого вона вигнала Максима з дачі та сказала, щоб і у квартирі його ноги не було.

«Може, воно і на краще, — подумав Максим, — все одно вона дізналася б про Мілу, і ми розлучилися б. Краще розлучитись тут, на дачі, ніж у місті».

І коли Максим повідомляв Мілі про свій несподіваний від’їзд, він взагалі не думав повертатися. Він дзвонив із поїзда, в якому їхав додому до мами в інше місто. Він збирався там знову розпочинати нове життя. Але Міла нічого цього не знала.

— Нічого страшного, коханий, — відповіла Міла. – Тиждень пролетить швидко. Я буду чекати тебе.

Пройшов тиждень. Міла чекала Максима у новій великій кімнаті. За цей час кімната була відремонтована та перетворена на величезну спальню. І, звичайно, Міла була дуже здивована, коли в цю її спальню посеред ночі увійшла незнайома жінка з двома дітьми.

Коли все з’ясувалося, Ольга зателефонувала до Марії.

— Нічого страшного, — спокійно сказала Марія. — З Максимом розлучишся, а цю квартиру я куплю.

– Квартира не продається, – відповіла Ольга. — А за завдані незручності доведеться відповісти. За законом.

— Так це не я, — відповіла Марія, киваючи на племінницю, — це вона все.

— Обох засуджу.

— Ще невідомо, що на це скаже Максим! — із викликом промовила Марія. — Це ж з його згоди тут стіну ламали.

Ось тут і з’ясувалося, що Максим та Ольга ніколи і не були подружжям. Дітей мали спільних, це так. Але подружжям вони не були. І квартира ця належить лише Ользі.

— Як це Максим батько твоїх дітей, та не твій чоловік? — не зрозуміла Марія.

— Отак, — відповіла Ольга. – Просто. А що тебе вражає?

— А чому ж ти не сказала мені?

— А ти мене й не питала, — відповіла Ольга.

— Але ж ти називала його чоловіком! — вигукнула Марія.

— А як ще я мала називати батька своїх дітей та чоловіка, з яким живу?

А в цей час діти того самого батька та чоловіка, який тут більше не живе, з радісними криками гасали величезною квартирою. Їх анітрохи не засмучувало те, що трапилося. Навпаки. Їм було радісно. Їм було весело.

Вони були щасливі. Бо досі вони мали лише дві кімнати, а тепер цілих шість. І ще одна кухня та туалет, і ванна кімната. Вони добре знали свою маму і не сумнівалися в тому, що ця квартира належить їхній сімʼї. Вони уявляли, як незабаром гратимуть у цій квартирі з друзями в хованки.

– А як же я? – запитала Міла. — Мені тепер що робити? Як жити далі? Адже я думала, що ми з Максимом одружимося.

Ольга подивилася на свою молоду суперницю.

— А з вами все дуже просто, — сказала Ольга. – Ви любите Максима, він любить вас. На вашому місці, Міла, я поїхала б до нього додому, в Бердичів. Він зараз там. Адресу я вам дам.

В результаті Марія змушена була продати свою квартиру Ользі за півціни. А Міла поїхала до Максима. Він снідав, коли у двері зателефонували.

То була Міла.

— Синку, — почув Максим зляканий маминий голос. – Тут якась дивна жінка. Тебе питає.

Максим вийшов до передпокою.

– У мене тобі дві новини, – сказала Міла, відсуваючи в сторону маму, і входячи в квартиру. — Обидві добрі. З якої почати?

— Почни з доброї, — розгублено відповів Максим.

– Ти скоро станеш татом, – сказала Міла.

– А хороша новина?

— Я прощаю тебе, незважаючи на твою брехню, — відповіла Міла. – Познайом мене з мамою і покажи нашу кімнату.

КІНЕЦЬ.