– Ну що? Твоя мама точно приїде до нас? – зазирнула до зали Ольга.

Вона дуже переживала з приводу приїзду свекрухи, оскільки за п’ять років життя з її сином так і не зуміла порозумітися з Інною Валеріївною.

Спочатку жінка була взагалі проти того, щоб її син із кимось зустрічався, бо мати пророкувала йому кар’єру у державній структурі.

Але побачивши, що посварити пару не вдасться, терпляче замовкла. Інна Валеріївна була впевнена, що одного разу синові набридне Ольга, і все знову повернеться на свої кола.

Час минав, і жінка все виразніше розуміла, що їй не вдасться розлучити їх.

З цього ж моменту вона усвідомлювала, що у Максима залишився останній шанс отримати місце на державній службі.

– Нам треба поговорити, – владним голосом промовила жінка.

– Говори, я тебе слухаю, – спокійним тоном відповів Максим.

– Такі справи телефоном не вирішуються. Нам треба побачитися особисто, – стояла на своєму Інна Валеріївна.

– Я взяла квиток, післязавтра буду у вас. Будь ласка зустрінь мене на вокзалі.

Про те, що мати зненацька вирішила приїхати до них, Максим повідомив Ольгу.

– Каже, що в неї до мене є якась серйозна розмова, – зніяковіло відповів чоловік.

– Не чекаю нічого хорошого від цієї розмови. Мабуть, треба було їй відмовити?

Ольга задумливо кивнула. Вона дуже переживала через зустріч зі свекрухою. Минула їхня розмова закінчилася сваркою.

Цього разу приїзд жінки теж не обіцяв нічого доброго. Всі дні до приїзду Інни Валеріївни Ольга дуже хвилювалася.

Коли жінка приїхала, вона відразу ж своїм виглядом показала, що знаходиться тут виключно заради сина.

– Можеш залишити нас? – суворо поцікавилася у невістки Інна Валеріївна.

– Нам треба поговорити у сімейних справах.

Ольга розгублено подивилася на чоловіка та вийшла з кухні. Свекруха говорила голосно, тож дівчина чула кожне її слово.

– Я поговорила зі своєю приятелькою, і вона сказала, що ще може тебе протягнути на роботу, – гордо заявила жінка.

– Для цього тобі треба поїхати зі мною завтра.

– Я нікуди не поїду, – схрестив руки Максим.

– Чому? Ти руйнуєш своє майбутнє у цьому місті! – роздратовано вигукнула жінка і, схопившись з місця, почала невдоволено ходити з кута в куток.

– Я дуже сильно прошу тебе одуматися! Кохання швидко минає, а їсти хочеться завжди! Ця робота дасть тобі великі перспективи.

– Мамо, ти чула мене?

– Подумай гарненько. Я ж заради тебе стараюся, – награно заплакала Інна Валеріївна.

– Що на тебе чекає з Ольгою? Вона звичайна вчителька у маленькому містечку. А тут тепле місце у Києві. Зрештою запитай, чи поїде вона з тобою? Сумніваюсь!

– Мамо, ти даремно приїхала. Щастя далеко не на хорошій роботі, – з осудом промовив Максим.

– Ти ще молодий і не розумієш, що кажеш! – засміялася жінка. – Через пару років ти дуже сильно розкаюватимешся у своєму виборі.

– Мамо, нам не варто більше порушувати цю тему. Мене цілком влаштовує та робота, що в мене зараз є! – впевнено заявив Максим. Інна Валеріївна схлипнула і затулила обличчя руками.

– Своїм вибором ти руйнуєш майбутнє не лише собі, а й нам, своїй сім’ї, – ледь чутно промимрила жінка. – Коли ми з твоїм батьком будемо старі, на що ти нас утримуватимеш? На свою зарплату?

– Тебе це тільки турбує? Саме через твої плани я маю руйнувати своє життя? Та ти егоїстка, мамо! – не витримав від обурення чоловік. – Виходить, щоб догодити вам, я маю все робити на шкоду собі? Коли я житиму сам, якщо весь час думатиму тільки про вас?

– Коли мене не стане, роби що хочеш! – безцеремонно промовила Інна Валеріївна.

– Серйозно? Я маю через твої плани сидіти біля твоєї спідниці до п’ятдесяти-шістдесяти років? Чому ти заради своєї матері не стала нічого робити? – вигукнув чоловік.

– Вона була поганою матір’ю…

– А ти, можна подумати, золото! Все життя вказуєш, що і кому робити! Якщо така розумна, то чому сама нічого не досягла в житті?! Хочеш, щоб хтось інший за тебе це зробив, а ти спочивала на лаврах?!

– Олю, – вигукнула Інна Валеріївна.

– Хоч ти йому скажи! Не забирай ти в нього майбутнє! Він тебе потім і винною зробить!

Почувши поклик свекрухи, схвильована невістка зазирнула на кухню.

– Хоч ти йому скажи! Не дай занапастити Максиму своє життя! – просила Інна Валеріївна.

– Здається мені, мамо, що перш за все ти думаєш тільки про себе! Для чого ти приїхала? Щоб зіпсувати свято?

– Яке свято? – спохмурніла жінка.

– У моєї дружини завтра день народження! Хоча звідки тобі пам’ятати, коли ти думаєш лише про себе…

– Не треба виставляти мене такою поганою! – Ображено промовила Інна Валеріївна. – Піду краще свіжим повітрям подихаю!

Через пару хвилин жінка з гордим виглядом покинула квартиру, залишивши сина і невістку наодинці.

– Я завтра ж відправлю її додому. Вибач, що так вийшло, – вибачився перед дружиною Максим.

Ольга важко зітхнула, вона й сама хотіла, щоб родичка якнайшвидше покинула їхній будинок.

Інна Валеріївна повернулася через годину, жінка тримала в руках букет троянд. Кілька хвилин вона м’ялася у дверях, а потім пройшла до зали, де сиділо подружжя.

– Це тобі! – холодно промовила свекруха і простягла Ользі квіти. – З наступаючим святом!

Дівчина нерішуче взяла троянди з її рук і з подивом усвідомила, що їх чотири.

– Мамо, що це? – не витримав Максим.

– Їх чотири! Це вже в жодні ворота не лізе!

– Зачекай, – Інна Валеріївна кинулася в коридор і повернулася звідти з ще однією трояндою.

– Ось де я її загубила.

Максим полегшено видихнув, зрозумівши, що цього разу надто погано подумав про свою матір.

Він вирішив, що жінка спеціально принесла невістці непарне число троянд. Наступного дня в квартиру до Ольги та Максима прийшли друзі та родичі.

Інна Валеріївна дуже добре поводилася і жодного разу не показала поганого ставлення до невістки. Більше вона не заводила розмову із сином про роботу.

– Я сьогодні їду, проведи мене, – попросила сина Інна Валеріївна.

На вокзалі вона обійняла Максима і тихо прошепотіла:

– Я впевнена, що одного разу ти пошкодуєш, що мене не послухав.

Щороку жінка сподівається, що син повідомить їй, що вона мала рацію, але цього так і не відбувається.