Ольга їхала додому дуже засмучена.

– Ну чого їм ще треба? Я ж їх не куди-небудь, а у великий будинок кличу, де є всі зручності. А вони взяли і відмовилися.

Вже кілька тижнів Ольга серйозно обдумувала питання, як бути з батьками. Вони у неї не молоді, мамі 80 років, батькові 82. Живуть обоє в своїй квартирі, яку тато ще за Союзу отримав на роботі.

Хвилювалася дочка за літніх батьків, тому і надумала їх до себе забрати. Навіть з чоловіком вже це питання узгодила. Вони самі зараз мешкають у великому будинку. Діти виросли і роз’їхалися, а чоловікові батьки вже давно у засвітах.

У Ольги з чоловіком не тільки гарний будинок, а ще й є великий сад. Яблуневий. Краса неймовірна весною, та й цілий рік смакують домашніми яблучками, і не тільки.

А батьки що, в квартирі живуть. Усе в магазині купують. А їм домашнє яблучко точно б на користь пішло.

Після довгих роздумів, Ольга набрала батьків, і сказала, що приїде до них в гості, найближчими вихідними щоб чекали її. Сіла в свою велику машину і поїхала, в надії, що відразу забере батьків до себе.

Та на її здивування справа ця виявилася не з легких. Батьки, які звикли до свого розміреного життя, навідріз відмовилися переїжджати до доньки.

Віктор Петрович і Катерина Львівна разом майже 60 років. Вони живуть так, наче за роки нічого і не змінилося.

Зранку Катерина Львівна годує свого чоловіка кашею, кружка какао, обовʼязково з двома чайними ложками цукру, або блінчики з чаєм. Якщо чай, то з лимоном обовʼязково.

А потім ідуть на прогулянку, повільно, нікуди не поспішаючи, за давньою звичкою купують в кіоску газету. Приходять додому, Катерина Львівна щось розігріває на обід, чи готує щось нове смачненьке.

Віктор Петрович в цей час уважно переглядає газету, ставить олівцем галочки напроти тих матеріалів, які будуть цікаві його бабусі.

Потім обід. Відпочинок. Так минає день. А ввечері, якщо по телевізору нема що дивитися, то дід читає своїй дружині помічені статті. Кожен текст обговорюється, особливо люблять про долі людей.

Прочитають, як хтось втомився від великого кредиту, чи у когось житло зловмисники виманили, співчувають людям, і тішаться обоє, що їх Бог милував. І дружно зловмисників обговорюють, кажуть, що у них совісті нема. Обурюються.

Життя тихе і розмірене, без всяких сюрпризів. І це навіть дуже добре.

На вмовляння дочки переїхати відповіли рішучою відмовою. Так, у неї добре, будинок свій, повітря чисте, і яблука, а їм і тут непогано. А яблук багато і не зʼїси, так – одне в день, можливо.

Сидять ввечері за чаєм і мудрий дід розповідає уже немолодій дочці про життя. Каже, що вона їх з мамою не розуміє. Може, колись зрозуміє.

В школі вчишся – хочеш канікул, в училищі чи в університеті вчишся – хочеш якомога швидше отримати диплом. На роботі чекаєш відпустку і зарплату, більшості робота не подобається, вдень чекаєш щоб додому піти, гроші збираєш, чекаєш, коли зможеш те чи інше купити.

Все чекаєш, чекаєш, і чекаєш… І постійно різні бажання тяжіють на душі. Цікаве життя. Люди думають, що на пенсії доживання. Ні, нічого подібного. На пенсії життя. Тільки в чистому вигляді. Тому що бажання уже придушені, відсторонені, вигнані з життя.

Це потім зрозумієш, не в молодості, живеш на пенсії цією хвилиною, знаходиш радості в цьому моменті, якщо ти не хворієш, звичайно. І це втіха.

Ольга спитала:

– А якщо?..

І не змогла закінчити питання.

– Тобто, якщо хтось з нас раніше піде? Як тоді? Це ти мала на увазі?

Мудрі тато з мамою зрозуміли, і дід твердо сказав:

– Що буде, те і буде. Навіщо зараз переживати?

А поки вони будуть пекти блінчики і пити какао. І читати слух газету.

А їхати до дочки? Навіщо? Щоб відчути себе в гостях? Ходити і боятися, що комусь заважаєш?

І з дідівською прямотою відрізав:

– Розумієш, дочко, я можу в своєму туалеті хоч годину сидіти, тому що це мій дім. А в твоєму мені буде не комфортно, бо це не мій дім, і не моя вбиральня. Зрозуміла?

Ольга лише головою кивнула. А що, це і є мудрість. Не доживати, а жити.

Джерело