Ольга вирішила пройтися магазинами. Раптом вона побачила машину чоловіка, припарковану біля кафе. – Дивно, Толік сказав, що затримається на роботі, – подумала жінка. На душі стало неприємно, ревнощі охопили її, і жінка підійшла до величезного вікна. Ольга зазирнула в середину, за столиком сидів її чоловік і якась жінка. – Зараз я виведу їх на чисту воду, – сказала про себе Оля і рішуче зайшла в кафе. Ольга підійшла до столика, де сидів Анатолій, глянула на його супутницю і не повірила своїм очам

 

Ольга Іванівна, жінка сорока п’яти років, виглядала непогано. Вона не намагалася здаватися молодшою ​​за свої роки. Носила дорогий добротний одяг непомітних тонів і не фарбувала волосся, в якому рано з’явилася трохи помітна сивина.

Її найкраща подруга Олена дотримувалась того ж стилю. Одягатися треба за віком, дорого та елегантно, а не перетворюватися на «Барбі у роках».

Чоловік Ольги, Анатолій, заповзятливий чоловік її ж віку, претензій до зовнішності дружини не мав. Вона рідко радилася з ним, що вдягнути в кіно чи корпоратив, але коли була готова, він схвально оглядав дружину і казав:

– Як завжди, дуже мило.

Вони нещодавно одружили сина і залишилися вдвох. З молодими зустрічалися часто, до того ж, любили кіно та інші розваги.

Все йшло добре, але Ольга розуміла, що її безтурботне щастя не може тривати вічно. Точніше навіть не розуміла, а передчувала. Чоловіки після сорока часто переживають свою славнозвісну кризу середнього віку, яка може штовхнути їх на будь-які безрозсудні вчинки.

Так сталося з чоловіком подруги Олени, який у сорок п’ять знайшов собі якусь красуню і довго жив подвійним життям, доки все не з’ясувалося і виникла сварка.

Чоловік повернувся до неї, красуня кудись поїхала, але життя вже не було таким спокійним, як раніше. Між ними натягнулася струна нерозуміння та підозрілості.

Ольга дуже переживала, що ця ситуація повториться і у її житті, спочатку  переживала через це просто підсвідомо, а потім і зовсім зі знанням справи. У фірмі її чоловіка було багато жінок, але всі в основному її ж віку і старші, звичайнісінькі, як висловлювалася Олена. Ользі і на думку не спадало, що хоч одна з них може стати її суперницею.

Але в штаті відбулися зміни: одна пішла на пенсію, а інша в довгоочікуваний декрет. І найняли двох нових співробітників: чоловіка та молоду жінку близько тридцяти.

І ось вона, ця Катя, буквально не виходила у чоловіка з голови. І розумниця, і ділова, і незаміжня, що теж плюс, тому що вся цілком присвячена улюбленій роботі.

Ольга захвилювалася і поговорила із подругою.

– Ну все те саме! – авторитетно заявила та. – Знайомі наспіви. Оля, будь на поготові. Не встигнеш озирнутися, і залишишся сама, згадаєш моє слово.

А що вона могла вдіяти? Заборонити чоловікові розповідати про свої справи на роботі? Так він завжди про них розповідав, тільки тепер замість Галини Яківни, яка пішла на пенсію, почала мелькати Катя, тільки й всього.

– А що ж вона незаміжня? – Запитала Оля, як би ненароком. – Стільки переваг, і все ще самотня. Чи розлучена?

– Такі жінки обирають довго, шукають ідеальних чоловіків. Їй поспішати нема куди, вона й у п’ятдесят заміж вийде, – відповів Анатолій і змінив тему розмови.

Потім Анатолій почав затримуватися частенько, іноді не відповідав на телефонні дзвінки і кілька разів був у якихось службових поїздках з самого ранку і до пізнього вечора. Оля втратила спокій. І знову найкращою порадницею стала Олена.

– Все, час настав. Час діяти, – сказала вона. – Не залишай це без уваги.

– Але ж він завжди приходить додому ночувати, Олено! – вчепилася Ольга за кінчик рятівної нитки.

– Ну і що? Подумаєш! Для цих справ ніч не потрібна. До речі, як у вас із цим? Що змінилося?

Ольга замислилась і заперечливо похитала головою. Все, як завжди, мовляв.

– Ясно. Знаєш що, прослідкуй за ним і сама переконаєшся.

Але Ольга від цієї думки відмовилася геть-чисто. Ще чого! Але буквально наступної п’ятниці ввечері після роботи вона вирушила в центр пройтися магазинами, і раптом побачила машину чоловіка, припарковану біля одного з кафе.

А їй він сказав, що затримається на роботі. На душі неприємно защеміло, ревнощі охопили її, і жінка підійшла до величезного вікна, зазирнувши всередину.

Анатолій справді сидів за столиком і мило розмовляв з Аллою В’ячеславівною, жінкою за п’ятдесят, їхнім менеджером. На душі відлягло. Оля легко збігла сходами, зайшла в кафе і з посмішкою попрямувала до їхнього столика.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩