Після весілля Ольга та Стас оселилися у його батьків. Спочатку хотіли винайняти квартиру, але свекруха, Тетяна Сергіївна, категорично заявила:

– Житимете з нами. А якщо ні – на поріг не пущу.

От би тоді Ользі насторожитися.

Але нажаль…

Стас легко підкорився вмовлянням матері, а дружині сказав:

– Оля, знаєш, мама права. Навіщо витрачати стільки грошей, якщо вона – одна у величезній трикімнатній квартирі? Тато – не береться до уваги. Він завжди на дачі. Заробимо, купимо житло, а поки що – почекаємо. Може, воно і на краще. Познайомтеся ближче, потоваришуйте…

Не вийшло…

Тетяна Сергіївна виявилася «класичною свекрухою». З першого дня невзлюбила невістку. Аби та не робила – все було не так.

Якщо Оля приготувала голубці, то в них мало рису.

Якщо прибрала квартиру – це не прибирання, а розмазування бруду по підлозі.

Якщо не вибігла назустріч чоловікові, коли він прийшов додому – отже, не поважає, не цінує його.

Якщо затрималася з роботи – отже, десь вешталася.

Словом, життя Олі перетворилося на справжнє випробування. Іноді їй здавалося, що свекруха вночі стоїть під дверима їх зі Стасом спальні.

Жінка, звичайно, скаржилася чоловікові на матір, але той зайняв позицію:

– Ти маєш навчитися поважати і слухати мою маму. Іншого шляху немає. Квартиру ми ще не скоро купимо. Тож – закрий очі та чекай.

І Ольга закрила. Підлаштовувалась, як могла. Не звертала уваги на образи та причіпки, вдавала, що з усім погоджується, всю домашню роботу переклала на себе і намагалася робити скрупульозно.

Коли завагітніла, дуже зраділа. Подумала, що свекруха пом’якшиться, дасть їй спокій. Але, почувши «радісну» новину, та заявила:

– Рано вам дітьми обзаводитися. Потрібно почекати, стати на ноги.

Це було вже надто. Цього разу Ольга не послухалася і вирішила народжувати.

– Що ж, сама напросилася, – прошепотіла свекруха, коли вони з Ольгою залишилися наодинці…

Тетяна Сергіївна усі дев’ять місяців не давала спокійного життя невістці. Оля, що хвилюватися неможна, намагалася зберігати рівновагу. «Нічого, – казала вона собі, – народиться онук, вона його полюбить, підобріє, і мені стане легше».

Але вийшло інакше…

Коли внук плакав, свекруха влаштовувала сварки, просила «хоч хвилину спокою». Їй, бачите, заважали спати.

Нічого не допомагало. Навіть від готування Ольгу не звільнила. Про те, щоб доглянути малюка хоча б годину – і мови бути не могло.

Стас у сварки дружини та матері не втручався. І додому не поспішав. Дедалі частіше затримувався на роботі, дитиною цікавився мало.

Ользі було тяжко, але вона продовжувала мовчати. Це стало її звичним станом. Тепер вона це робила ще й заради сина. Вірила, що коли дитина підросте, бабуся все-таки схаменеться, побачить її, полюбить.

Даремно сподівалася…

Якось Оля гуляла з сином, і всюдисуща сусідка розповіла, що Стас відкрито їй зраджує. Зустрічається зі своїм першим коханням, яке живе в будинку по сусідству. І найцікавіше: свекруха знає про це та всіляко підтримує!

– Вчора їх бачила! Утрьох! У кафе сиділи, щось балакали, сміялися, – обурювалася жінка, – і це на очах у всіх! Як ти з цим живеш?!

Це була остання крапля. Оля подала на розлучення. Стас навіть зрадів. Допоміг переїхати.

Тетяна Сергіївна, посміхаючись, кинула на прощання:

– Ну що, не зуміла втримати чоловіка?

Пройшло два дуже важкі для Ольги роки… Нарешті, вона вийшла на роботу, син пішов у садок. Життя потихеньку налагоджувалося.

Якось колега запросила Ольгу на день народження.

– Пробач, не можу, – сумно відповіла та, – мені сина нема з ким залишити.

– Навіщо залишати? Ти з ним приходь. Він чудово з моїми пограє. Адже великий хлопчик.

І Оля, яка сто років не була на таких святах, прийшла.

Серед гостей вона якось одразу побачила його. Він був трохи молодшим, але було в ньому щось таке…

За годину хлопець зник. Його не було видно ні серед танців, ні серед тих, що сидять за столом.

“Шкода”, – подумала Ольга і попрямувала в дитячу подивитися, як там синочок серед нових друзів. Відчинивши двері, вона не повірила своїм очам. Той чоловік сидів на підлозі поруч із її сином і грав із дітворою.

Побачивши Ольгу, він махнув їй рукою, запрошуючи “приземлитися” поряд.

Так вони й познайомились.

Почали зустрічатися. Андрій потоваришував із сином Ольги, став дбати про них обох. Робив це так невимушено та радісно, що здавалося так було завжди. І буде. Душа Ольги співало від щастя. Поки Андрій не запропонував познайомитися з його мамою…

Пам’ятаючи колишній досвід, Ольга запереживала:

– Ні! – Вигукнула вона і залилася сльозами, – не треба!

– Чому? – Андрій навіть розгубився, – мама давно знає, що ви в мене є, мріє познайомитись. Вона вже всім розповіла, що в неї онук з’явився!

Ольга дивилася на Андрія і не розуміла, що він каже.

– Андрій, будь ласка, давай не поїдемо. Я відчуваю, що втрачу тебе.

– Поїдемо, Олю, мама чекає. Не хвилюйся так. Я ж з тобою.

– Добре, – здалася Ольга, – тільки сина я брати не буду. Залишу у подруги.

– Але…, – Андрій намагався заперечити, але побачив сльози в очах коханої і не став сперечатися…

Майбутня свекруха зустріла пару привітно.

Тільки здивувалася:

– А де хлопчик? Чому синочка не привезли? Він що, один вдома?

– Я залишила його з подругою.

– Шкода, – явно засмутилася жінка, – погуляв би на свіжому повітрі, молочка б попив, справжнього. Я його на річку зводила б. А пиріжки? Виходить, даремно пекла? Наступного разу обов’язково привозіть хлопчика,  домовилися? А інакше – як же ми потоваришуємо?

Ольга розгубилася. Вона ледве стримувала сльози.

Мати Андрія помітила це, і, не розуміючи, що відбувається, запропонувала гостям пройти до хати, відпочити. Показала кімнату.

Оля увійшла до неї слідом за Андрієм.

– Що це? – Здивовано запитала вона, – у тебе теж є дитина?

– Тепер є, – Стас ніжно обійняв Ольгу, – а це… Я ж тобі казав, що мама чекає на онука…

У кімнаті було багато нових іграшок.

КІНЕЦЬ.