Ольга та Дмитро жили у спальному районі. Нещодавно переїхали. Діти виросли, роз’їхалися, а вони вирішили продати стару квартиру та переїхати до квартири Ольги. Вона рік тому дісталася їй у спадок. Чоловікові ближче добиратися до роботи. Гроші від продажу своєї квартири розділили та віддали дітям.

Діти спасибі сказали, іпотеки оформили. Бізнес Дмитра приносив добрий дохід, такий, що Ольга могла б і не працювати. Але вона не стала сидіти вдома, та й просити ще раз гроші теж не хотіла. Не звикла залежати від когось, нехай навіть від чоловіка. Та й дітям ще допомагають. Швидко знайшла роботу за фахом. У колективі прийняли її добре. Почали розпитувати, як це водиться: хто, де живе, чоловік, діти.

– А я ж навпроти вас живу. У вас якийсь поверх?

– Сьомий.

– А в мене шостий, – сказала Рита. – А давай о сьомій годині поморгаємо світлом. Знатимемо, де живемо.

Дивна пропозиція, бо ж не маленькі діти, але Ольга погодилася. Виявилось, що їхні вікна навпроти. Ну майже. Поверхи лише різні. Якщо придивитися, то можна побачити, що відбувається у протилежних вікнах. А якщо ще й бінокль взяти, навіть простий – театральний, то можна й обстановку розглянути. Саме тому Ольга і не любила вікна без штор. Перш ніж увімкнути світло, завжди щільно завішувала вікна.

Цікава ця Рита, подумала Ольга. Вона прийшла до колективу незадовго до неї. 35 років ось-ось виповниться. Все вже про всіх знала, та й про себе одразу все розповіла. Не заміжня, але була двічі, дітей немає. А зараз переїхала, вирішила змінити обстановку. Від колишніх чоловіків отримала, що змогла. Ось на ці гроші купила квартиру. Маленьку, але свою.

– А може з часом і більше придбаю. – казала вона весело.

– А ти навіщо вікна зачиняєш? Я люблю відкриті. Люблю, коли все видно, все напоказ. Навіть тюль відкидаю. Люблю спостерігати за чужим життям і своє показувати. Я з чоловіками так познайомилася, навпроти жили.

– А я не люблю показувати своє. І спостерігати за чужими вікнами також.

– Яка ти нудна. А давайте разом пікнік влаштуємо, з чоловіками, з кавалерами. Може й мені нареченого знайдемо. У кого є знайомий, багатий, я не відмовилася б.

– У нас тільки в Ольги багатий чоловік.

– Відповіли їй. Та й ніхто не хотів із нею пікнік влаштовувати. Дуже вже вона була балакуча і нав’язувалась усім.

– У тебе багатий чоловік? Що ти тоді працюєш?

Як тільки Рита дізналася про багатого чоловіка Ольги, почала стежити за ними. У її планах було отримати багатого, а одружений він чи ні їй однаково. Ольга із Дмитром до машини вранці виходять – вона тут. Починає базікати безперервно.

– Нам же разом на роботу.

А потім взагалі почала просити Дмитра, взяти її на роботу до себе. Але Дмитро чоловік серйозний та й дружину любить. З нею вони починали разом. Бувало, що на одному хлібі жили. А тут якась сумнівна особистість нав’язується. Відразу зрозумів її замашки.

– А що таке, ми вже знайомі. Допоможи панночці влаштуватися в житті.

– У мене штат укомплектований. Надійні перевірені часом люди.

– Можна й посунути когось.

– Ні. – твердо відповів Дмитро.

– Могли б і познайомити із багатим чоловіком.

Рита не відставала. Підстерегла їх у вихідний. Вони саме збиралися до батьків Дмитра на вихідні. У селі гриби пішли.

– А ви куди?

– У нас справи. Ми до лісу.

– А можна з вами?

– Усі місця зайняті.

– Як зайняті, ви ж удвох.

– Я не маю наміру звітувати. – сказав Дмитро.

Дмитро та Ольга сіли в машину і поїхали.

Рита зрозуміла, що їй нічого не світить. Навіть перестала вранці до їхньої машини підбігати. А ще тому, що знайшла собі багатенького. Він щоранку відвозив її на роботу.

– Он дивись твоя колега знайшла багатого. У машину до нього сідає.

– Вона вже всіх дістала на роботі. Він дуже багатий. Бізнес, особняк за містом, три машини, незабаром вона звільниться. І це цілими днями нам каже. Так! Він же в нашому під’їзді живе, вона сказала, нижче за нас на поверх. Тільки я тут ніколи такого не бачила. Внизу бабуся живе. Напевно, Рита наплутала.

– Дивна вона у вас.

Рита звільнилася. Весела, закохана поїхала. Квартиру продала. Усі почали про неї забувати. Все було, як і раніше.

Ольга та Дмитро повернулися із села. З повними сумками довелося підніматися пішки, ліфт зламався.

– Все більше не можу, давай відпочинемо, – сказав Дмитро на п’ятому поверсі.

– Ага. Давай.

– Тихо. Там хтось говорить.

На шостому поверсі говорила бабуся із квартири під ними.

– Ні, люба. Одна живу. Нікого не маю. І не було нікого.

– Ходімо. Раптом стареньку обманюють. – Сказав Дмитро і продовжив підніматися.

Біля квартири бабусі стояла Рита.

– Що ти тут робиш?

– Та я шукаю Валерія. Він із цієї квартири.

– Та нема тут ніякого Валерія, одна я тут, – знову почала бабуся.

– Рито, тут справді тільки бабуся живе. Абсолютно одна. Дочка в неї далеко. Я знаю її, мої батьки спілкувалися раніше з ними.

– Та не може бути, він мені сам казав. Він також не любить вікна розвішувати, як і ви.

– А що їх розвішувати? Раптом хтось підглядає. – сказала бабуся.

Рита дуже засумувала. Виявилось, що вона продала квартиру. “Багатий” наречений привіз її в недобудований особняк за містом. Жити вже можна, але треба все доробляти. Взяв гроші на продовження будівництва з продажу її квартири і поїхав у справах. Добре, що не все. Та й не повернувся. Після вихідних з’явилися робітники. Посміялися та попросили звільнити приміщення. Як він сам туди потрапив? Сторожу дав грошей . Сказав, що з жінкою розважитись приїхав. Ну, той і пустив.

‐ А жити в тебе є де? – Запитала Ольга.

– Є, я не всі гроші віддала. Поки що знімаю. Придивилась у передмісті, мабуть вистачить.

– Ну це добре. Могла б і всього позбутися.

На цьому й попрощалися. Виїхала Рита. Рита з будинку навпроти. Напевно, знову шукає багатого чоловіка, і спостерігає за вікнами.