Ольга їхала в таксі на інший кінець міста, в передчутті приємної зустрічі. Жінка збиралася зустрітися зі своєю старою подругою, посидіти у кафе. Дружили вони давно, а от зустрічалися, на жаль, нечасто, бо подруга ще працювала, на відміну від Ольги – пенсіонерки. Тому, коли подруга запропонувала зустрітися в її обідню перерву в кафешці, неподалік її роботи, Ольга з радістю погодилася. І нічого, що їхати далеко, це повністю компенсується приємно проведеним часом.

Обідня перерва у подруги тривала годину, але саме цього дня, як вона сказала, начальства не було на місці, і вона могла посидіти довше.

Оля зайшла в кафе і одразу помітила вільний столик, дуже затишний, начебто й у кутку, але біля вікна. Подруги ще не було, і Ольга поспішила зайняти місце, яке їй сподобалося. Не встигла вона розташуватися за столом, як у кафе вбігла трохи захекана подружка. Вони привіталися і почали обговорювати, чим смачненьким побалувати себе, на честь довгоочікуваної зустрічі.

Час летів непомітно, і ще так багато хотілося розповісти, але Ольга помітила, що подруга почала непомітно поглядати на годинник і у бік виходу. Нітрохи не ображаючись і все розуміючи, Оля вирішила закінчувати зустріч. І тут її подруга, вкотре кинувши погляд на двері, вигукнула:

– Дивися, Олю, як на твою невістку схожа.

Ольга, що сиділа спиною до зали, повільно повернулася, а назад за столик розвернулася вже з повним обурення обличчям. Ця дівчина була не просто схожа на її невістку, це була вона – Оксана, дружина сина Ольги. По суті, в цей час і в цій частині міста Оксані було нічого робити, але найстрашніше було не це, а те, що дівчина була не одна. З нею був чоловік. І тому, як вони обнімалися увійшовши до кафе, і вже за столиком трималися за руки, по суті їхніх стосунків сумніватися не доводилося. Ольга вже не вперше бачила Оксану з цим чоловіком. Якось, жінка прямуючи в гості до сина, побачила як невістка виходить з незнайомої машини, а потім вискочив цей самий чоловік і сіпнувся, ніби мав намір поцілувати на прощання дівчину. Але Оксана відсахнулася, помітивши свекруху.

Тоді, Ольга подумала, що їй просто здалося, та й Оксана відволікла своєю балаканиною. А на машину, що від’їжджає, просто махнула рукою.

– А, так це колега, підвіз мене, нам подорозі було.

Зараз Оля зрозуміла, як вона помилялася, і даремно не надала значення свому передчутті ще того разу. У невістки явно були стосунки з цим чоловіком, а судячи з того, що в машині Оля їх бачила три місяці тому, вже давно.

Оля обернулася до подруги з таким обуренням на обличчі, що та одразу все зрозуміла.

– Це Оксана, так? – Пошепки запитала вона. – Що ти будеш робити?

“А правда, що я робитиму?” – подумала Ольга. “Постараюсь непомітно вислизнути з кафе? Щоб Оксана продовжувала робити з мого сина рог0носця? Ні, цьому не бувати!”

Відчуваючи внутрішнє тремтіння, Оля повільно піднялася зі стільця і ​​ходою робота попрямувала до столика Оксани. Дівчина помітила свекруху ще в проході, і в міру наближення жінки, на обличчі Оксани змінилася гама емоцій, починаючи з переляку, що переростає в жах. Вона швидко висмикнула свою руку з руки чоловіка, але кинувши погляд на свекруху, зрозуміла, що це марно, стосунки вже не спишеш на дружні.

– Привіт Оксано, – сказала Ольга, вставши трохи далі від столика, чомусь не наважуючись підійти впритул. – Я не влаштовуватиму скандал, хоча мені дуже цього хочеться. Але, я сподіваюся, що ти сьогодні сама у всьому зізнаєшся Андрію. Ти зізнаєшся моєму синові, і нехай він сам вирішує, що з цим робити!

Висловивши це, Оля пішла до виходу, забувши зовсім про подругу, яка все ще сиділа за столиком.

Приїхавши додому, жінка не знаходила собі місця, і ледве дочекавшись вечора, зателефонувала синові. Він був веселий, як завжди, і судячи з його настрою, Ольга зрозуміла, Оксана або йому нічого не розповіла, або ще не повернулася додому. Ненароком жінка запитала про невістку. Андрій відповів, що Оксани ще нема вдома, вона дзвонила, затримується на роботі. Розмову Ольги з сином перервав дзвінок у двері, і жінка була здивована побачивши на своєму порозі Оксану.

Дівчина увірвалася в квартиру, і затараторила, мабуть, заздалегідь заготовлену промову:

– Ольга Миколаївна, зрозумійте мене, я не можу, просто не можу нічого розповісти Андрію. Я люблю вашого сина, і не хочу з ним розлучатися. Цей чоловік, ну просто затемнення… Захопилася, з ким не буває! Давайте ми все забудемо, я присягаюся вам, я порвала ці стосунки. Ніколи подібного більше не повториться, я буду вірна Андрієві все життя.

– Ні, – рішуче перервала невістку Оля. – Я більше не можу тобі вірити, і не хочу робити з мого сина посміховисько. Післязавтра у Андрія день народження, і або ти сама розповіси йому до цього часу, або я, прийшовши на свято, зроблю це!

Оксана ще намагалася вмовити свекруху, але це у неї не вийшло, і дівчина втекла з квартири у сльозах.

На день народження сина Ольга попрямувала з усією рішучістю, яка поступово вщухала, у міру знаходження жінки серед галасливих гостей. Син був такий веселий і щасливий, з таким обожнюванням дивився на свою дружину.

Похмуро відсидівши вечір за столом, Оля так і не знайшла сили відкликати Андрія для відвертої розмови. І не те щоб жінка не хотіла псувати синові це свято, вона не хотіла псувати йому життя! Всі довкола знали, як Андрій любить свою дружину. Звістка про її невірність може морально знищити сина.

Не досидівши до кінця свята, Ольга зібралася додому, пославшись на погане самопочуття стурбованому синові. Оксана зголосилася її проводити.

На вулиці дівчина обійняла свекруху і сказала:

– Дякую вам, ви не пошкодуєте! Ми з вашим сином будемо щасливі. Ніколи, я присягаюсь вам, ніколи я більше не подивлюся на бік.

Вдома, сумна Ольга, насамперед зателефонувала до своєї подруги. Та одразу ж запитала:

– Ну що, ти розповіла Андрю?

– Ні, Не змогла! Ось не змогла, і все! Ти знаєш, він такий щасливий, він любить Оксану, це очевидно. Та й вона сама заприсяглася мені, що подібне більше не повториться.

– Ну дивись, справа звичайно твоя, я тут не порадник. Але все-таки, поспостерігай за своєю невісткою.

І Ольга спостерігала! Вона зачастила в гості до сина з невісткою. Але Оксана більше не затримувалася з роботи, і весь час проводила тільки з Андрієм. Оля розслабилася, вирішила, що у невістки це було одноразове помутніння.

За два роки у Оксани з Андрієм народилася донька. І здавалося, не було на світі батька, щасливішого за Андрія. Він був готовий носити своїх дівчат на руках цілими днями. І Ольга розцвітала, буваючи у них у хаті.

Внучці виповнювалося три роки, і Олі дуже хотілося подарувати їй якийсь незвичайний подарунок. Тому, вона зважилася на поїздку до нещодавно відкритого, широко розрекламованого дитячого магазину. Щоправда, він був далеко від дому, і Оля викликала таксі. Вона їхала в машині і безтурботно дивилася у вікно, і тут жінка вигукнула.

– Зупиніться, зупиніться негайно, – закричала вона таксисту. – Поверніться до тієї, припаркованої машини, я хочу подивитися хто в ній сидить.

А в тій машині сиділа Оксана, і не просто сиділа, вона цілувалася з чоловіком, який сидів на місці водія. Чоловік був інший, зовсім не той, з ким Оля застала невістку у кафе.

Жінка проплакала весь вечір,  шкодуючи, що не відкрила очі Андрію ще тоді. Але розуміла, що якщо вже тоді не розповіла, зараз і взагалі не зможе. Син не зможе залишити доньку, та й сама Ольга, без онуки, теж не уявляє свого життя.

– А чи моя це онука? – поставила Ольга сама собі питання, яке так і залишиться без відповіді.