Василь з Ольгою вечеряли в дорогому ресторані.

-Сьогодні рівно два роки, як ми познайомилися, – сказала Ольга.

-Познайомилися і покохали одне одного! – додав Василь.

– Я добре пам’ятаю той день.

-Ти справді пам’ятаєш? – радісно здивувалася Ольга.

-А як же! У всіх подробицях!

-Це тому, що маєш хорошу пам’ять, – сказала Ольга.

-Це тому, що я люблю тебе, а пам’ять… Пам’ять тут ні до чого, – відповів Василь. – Таке неможливо забути. Заплющую очі і… Ніби не було цих років – бачу все, як учора. Я сиджу на березі моря, а ти виходиш із води. Казкова картина…

-Скажи, а ти мене одразу покохав? – запитала Ольга.

-Покохав, як тільки побачив, – відповів Василь.

…Вони познайомилися два роки тому, коли Василь узяв відпустку і на три тижні поїхав на море.

Так сталося, що його дружина Ганна тоді не змогла поїхати з ним.

-Повно справ на роботі, коханий, – сказала Ганна.

– Без мене – ніяк. Їдь один.

-Як же так? – сказав тоді Василь.

– Ні. Якщо ти не можеш, то я нікуди не поїду, – він сумно зітхнув.

– Доведеться все відкласти до наступного року. Звичайно, я розумію, море від нас нікуди не подінеться, він знову зітхнув.

– Залишусь у місті з тобою на все літо.

-Ні, – твердо сказала Ганна.

– Я тобі цього не дозволяю.

– Тобі треба відпочити.

-Відпочити? – Василь гірко посміхнувся.

– Без тебе? Ну який це відпочинок?

-Нормальний відпочинок, – сказала Ганна.

– Позагоряєш, накупаєшся, подихаєш свіжим морським повітрям. Зрештою, чому ти маєш через мене не їхати?

-Якщо ти наполягаєш. Якщо ти так бажаєш…

-Так, я так хочу.

-Я кохаю тебе, Ганно, кохаю, кохаю, кохаю, – говорив тоді Василь.

– Тільки з тобою я зрозумів, що таке справжнє кохання. І якщо ти наполягаєш, то, звичайно, я поїду на море один і без тебе. Але знаєш, що найдивовижніше у всьому цьому?

-Що? – запитала Ганна.

-Те, що ти так просто відпускаєш мене одного, – відповів Василь. – Якщо ти настільки довіряєш мені, то ти мене дійсно любиш.

-Я люблю тебе і вірю тобі, – сказала Ганна.

Василь поїхав тоді на море один. Першого ж дня познайомився там з Ольгою. У них почався роман, який триває вже два роки…

…Вечеря дорогому ресторані, присвячена дворіччю їхнього знайомства, вже добігала кінця, коли Василь сказав, що їде у відрядження.

-Коли?

-Завтра вранці.

-Надовго? – запитала Ольга.

-На три дні, – відповів Василь.

-Це доля, – подумала Ольга. – Іншого такого зручного випадку може й не бути. Завтра вранці він поїде у відрядження, а ввечері я прийду до його дружини і все їй розповім про нас!

-Коли доберешся, обов’язково зателефонуй мені, – попросила Ольга. – Я буду хвилюватися.

-Обов’язково зателефоную.

Наступного дня Ольга дочекалася дзвінка Василя і пішла до нього додому, щоб поговорити з його дружиною.

Вона рішуче підійшла до дверей квартири Василя і натиснула кнопку дзвінка.
Двері відкрила його дружина Ганна.

-Василь і я… Ми кохаємо один одного! – заявила Ольга з порога.

Ганна здивовано дивилася на неї.

-Що ви таке кажете? – спокійно запитала вона.

-Ви користуєтеся його добротою, – відповіла Ольга, сміливо дивлячись їй в очі. Невже вам не соромно? Невже у вас немає жодної краплі самолюбства?

-Ви це про що зараз? – запитала Ганна.

-Зізнайтеся, – з викликом відповіла Ольга. – Ви ж з ним тільки заради його грошей? Я права?

Ганна раптом розсміялася.

Ольга дивилася на неї і не розуміла, чому жінка так поводиться.

-Ви помиляєтесь, – нарешті сказала Ганна.

-Не брешіть, – промовила Оля. – Хоч би самій собі.

-Але я з ним справді не заради його грошей, – сказала Ганна.

-Ах он як?! – Ольга посміхнулася і озирнулася. – Це ж не ваша квартира?

-Ні, – відповіла Ганна.

-Саме так! Це його! Як і все інше, чим ви користуєтеся: дача, машина. А скільки грошей він дає вам щодня! Василь мені все розповів. У вас взагалі нічого немає. Приїхали з якогось села. Зустріли його. Я не знаю, як вам вдалося стати його дружиною. Дивлюся на вас і не знаходжу нічого особливого. Вам уже скільки? Тридцять? – Ольга вичікувально мовчала і посміхалася. – Три? Чотири?

Ганна мовчала.

-Я розумію, – Ольга посміхнулася. – Вам важко визнати, що це все, – вона знову обвела величезний коридор поглядом. – Вам доведеться передати мені.

-Вам?

-Мені, мені, не сперечайтесь. І не тільки квартиру, а й все інше. І про гроші, які він вам дає, також доведеться забути. Ви ж бачите хто я, а хто ви. Отже, починайте звикати до простого життя, Ганнусю.

Ольга озирнулася.

-Вас, напевно, дивує, чому я так безцеремонно поводжуся з вами? – з усмішкою запитала Ольга.

-Виховання? – припустила Ганна. – Батьки не навчили бути чемною?

-Виховання тут ні до чого. А тільки з такими, як ви, інакше й не можна. Василь мені все розповів.

-Що саме він вам розповів?

-Що ви постійно скаржитесь йому на свою безпорадність? Кажете йому, що жити без нього не зможете. А він вам вірить. Але я бачу вас наскрізь.

-Виходить, ви все дізналися про мене, – задумливо промовила Ганна, дивлячись кудись у далечінь.

-Виходить, так, – сказала Ольга. – Тут скільки кімнат?

-У квартирі вісім кімнат, – сухо відповіла Ганна.

-Вісім? – щиро здивувалася Ольга.

-Крім кухні, пральні, сауни, комірчини, вбиральні, ванних кімнат і туалетів.

-Який тут метраж?

-Сто квадратних метрів на першому поверсі і стільки ж на другому, – відповіла Ганна.

-Навіщо Вам стільки? – запитала Ольга. – Адже у вас навіть дітей немає. Василь удома буває рідко. У нього бізнес, а двічі на тиждень він зустрічається зі мною. Чим ви тут займаєтесь?

-Вам справді цікаво, чим я тут займаюся, доки Василь працює і гостює у вас? – запитала Ганна.

-Дуже, – сказала Ольга.

-Я вам зараз все покажу і розповім, – сказала Ганна. – Ходімо. Це тим більше необхідно зробити, тому що, як я розумію, незабаром хазяйкою тут станете ви.

-Ви правильно розумієте.

-Оце кухня, але тут мало чого цікавого. Тут я буваю рідко. Маєте рацію, я дійсно приїхала з села, але не для того, щоб стирчати на кухні. Я взагалі не розумію, навіщо потрібні кухні, коли довкола стільки ресторанів і кафе. Тому про кухню я мало що можу сказати. Тут я буваю рідко.

-Тепер я розумію, чому Василь просить мене посмажити йому картоплю з котлетами і зварити йому борщу, коли він приходить до мене.

-Ви варите йому борщ і смажите картоплю? – здивувалася Ганна.

-І котлети! – додала Ольга. – І не тільки. Йому дуже подобається, як я роблю холодець. А взагалі, якщо чесно, то… Я молитися на нього готова, а не тільки варити йому борщі і котлети смажити.

-Ну, якщо молитись готові, тоді, звичайно, – байдуже сказала Ганна. – Ходімо далі. Це наша спальня і тут я сплю. Точніше, тепер уже ваша спальня. Це тренажерний зал, тут я займаюся, коли є настрій.

-Скільки тут різних тренажерів? – здивувалася Ольга. – Навіщо вам стільки?

-Справді, навіщо… – сказала Ганна. – Рухаємось далі. Вітальня, тут я приймаю гостей. Кабінет, тут я працюю. На другий поверх піднімемося?

-А що там?

-Бібліотека. Кінотеатр. Кімнати для гостей. Туалети і ванні кімнати. До речі, на даху нашого будинку є басейн і солярій.

Ольга ходила квартирою, як зачарована. Вона уявляла, як щасливо вони житимуть тут з Василем.

-Одразу, як переїду сюди, запрошу в гості своїх подруг, – думала Ольга, – уявляю, як вони здивуються моєму щастю.”

-Ну ось, Олю, ви все подивилися, – сказала Ганна. – Хочете щось сказати, чи запитати?

Вони знову стояли у коридорі.

-Якщо ви маєте хоч краплину жіночої гідності, Ганно, ви повинні негайно залишити цей будинок, – сказала Ольга.

-От прямо негайно? – уточнила Ганна. – Речі я хоч можу зібрати? Чи мені просто так іти?

Почувши, що Ганна хоче забрати якісь свої речі, Ольга запереживала.

-Звідки я можу знати, свої речі заберете, чи ні? – відповіла вона. – А раптом щось зайве візьмете? А мені потім відповідати за вас перед Василем?

-У такому разі ми можемо почекати, коли повернеться Василь, і я збиратиму речі при ньому, – запропонувала Ганна.

-Ні! – сказала Ольга, яка згадала, що вона поки що не в тому положенні, щоб допускати подібне.

-Хто його знає, як поведеться ця жінка, коли тут буде Василь, – подумала Ольга. – Не виключено, що в його присутності вона не буде такою милою і поступливою.

-Вирішимо все без нього, – запропонувала Ольга. – Життя великого бізнесмена і так непросте. Не ускладнюватимемо його ще більше.

-Не розумію, що ви від мене зараз хочете? – запитала Ганна.

-Візьміть найнеобхідніше, – сказала Ольга. – А подарунки, які подарував вам Василь, залиште. Ось це намисто, що на вас, адже воно напевно подароване вам Василем? Це смарагди?

-Смарагди, – сказала Ганна. – Але я обіцяю, що заберу звідси тільки те, з чим сюди прийшла.

-Василь повертається післязавтра, – сказала Ольга. – Тому я хочу, щоб уже завтра вас тут не було. І дайте мені ключі від квартири. А коли будете йти, то просто зачиніть двері. Сподіваюся на вашу чесність.

Ганна віддала Олі ключі від квартири.

-Я приїду сюди завтра годині о дванадцятій. Хочу, щоб вас на той час у квартирі не було, – сказала Ольга. – Сподіваюся, ви мене не розчаруєте.

-Я піду раніше, – сказала Ганна.

Ольга посміхнулася, ще раз оглянула коридор і вийшла з квартири. Вона була щасливою…

-У мене все вийшло, – думала Ольга. – Навіть не віриться. А як Василь зрадіє. Скільки разів він казав мені, що мріє розлучитися, але не знаходить у собі сили зробити це. То одне йому заважає, то інше. Його можна збагнути. Серйозна людина і великий бізнесмен. Він надто добрий до людей. А так не можна. Люди користуються його добротою і його грошима. Але тепер у його житті є я, і я зумію його захистити!

… Василь весело провів ці три дні у відрядженні, і з гарним настроєм повернувся додому.

Він відчинив двері і зайшов у квартиру.

-Кохана, я вдома, – радісно сказав він. – Ти де?

-Я тут! – радісно вибігла до нього Ольга в коридор. – Я вирішила усі твої проблеми. Я зуміла переконати твою дружину, щоб вона не заважала нашому щастю. Повір, це було непросто. Твоя дружина сварлива жінка. Якби ти чув, яка сварка тут була. Не розумію, як ти весь цей час жив із нею?

-Ганна влаштувала сварку? – здивувався Василь.

-Так, – підтвердила Ольга.

-Цього не може бути, – раптом промовив Василь. – Втім… Це зараз не головне. Де зараз Ганна?

-Поняття не маю, – відповіла Ольга. – Яка різниця? Вона сказала, що дасть тобі розлучення і не пред’являтиме тобі ніяких матеріальних претензій. Ну скажи, що ти щасливий. Слухай, а я й не знала, що ти маєш таку величезну квартиру. Тут так чудово. А я вчора весь день провела в басейні на даху і в солярії.

-Олю, ти…

-Я придумала, – радісно казала Ольга. – А давай запросимо завтра гостей? Точно! Уявляю, які очі будуть у всіх, коли побачать, як я тепер живу.

-Ольга, прокинься, які гості!? – сказав Василь. – Це не моя квартира.

-Як не твоя? – здивувалася Ольга. – А чия?

-Поняття не маю, – сказав Василь. – Чия. Ми її орендуємо. Точніше, не ми, а… Ганна її орендує. Вона платить за неї.

-Чому вона? – здивувалася Ольга. – Ти ж казав…

-Мало, що я казав, – закричав Василь. – Ти менше слухай, що я казав тобі. Чоловік чого тільки не наговорить, щоб бути з такою, як ти. Господи! І треба ж мені було зв’язатися з тобою. Ти хоч розумієш, що наробила?

-Що?

-Та я весь цей час жив за рахунок дружини, ось що, – відповів Василь. – Це я, чуєш, приїхав сюди десять років тому з села…

-А навіщо ти мені весь час брехав? – запитала Ольга.

-А ти сама не здогадуєшся? – спитав Василь. – Навіщо сорокарічний мужик бреше двадцятирічної жінці?

-А подарунки, які ти дарував мені? – запитала Ольга. – А ресторани дорогі?

-Теж усе за її рахунок, – сказав Василь. – Вона давала мені гроші на розваги, а я їх витрачав на тебе. Тому що ти і є моя розвага. І таких розваг у мене знаєш скільки? Господи, навіщо я тільки з тобою зв’язався? Адже всього можна сказати, досяг. Усього! Все одержав від життя. І на тобі. А завтра за квартиру платити…

-Ну, давай заплатимо, – запропонувала Ольга.

-Заплатимо? – сказав Василь. – Ну, давай, заплати.

Він назвав місячну орендну вартість цієї квартири.

-Мені стільки й за десять років не заробити, – сказала Ольга.

-Нам із тобою разом стільки не заробити за десять років, – сказав Василь.

Він дістав телефон і почав набирати номер дружини. Номер не відповідав. Він надіслав якесь повідомлення дружині і глянув на Ольгу.

-Отже так, – сказав Василь. – Я звідси йду. Раджу і тобі не затримуватися, а збиратися звідси якнайшвидше. І не здумай нічого звідси взяти. Вона тебе знайде. Ключі від квартири залиш, двері зачини.

-Але…

-І моя тобі порада, дівчино, – сказав Василь. – Краще тобі на якийсь час взагалі поїхати до мами з татом.

-Але ж це дуже далеко…

-Тим краще для тебе, – сказав Василь і вийшов із квартири.

Ольга залишилася одна у величезній шикарній квартирі…