Ольга вийшла з поїзда і озирнулася на всі боки. Чоловіка не було. Не спромігся зустрічати. Гаразд, сама додому дістанеться. Не вперше… У квартирі щось було не так.

Жінка одразу й не зрозуміла, в чому річ. Поки що не виявила записку від чоловіка. «Іду до іншої. Речі свої забрав. На розлу чення подай сама. Дочці нічого не говорив».

Виходить, що вона поїхала у відрядження, а він, скориставшись моментом, злиняв. Ольга зі сльо зами на очах пройшлася по квартирі. З крана на кухні капала вода; у ванній полиця, куплена ще місяць тому, так і стояла, не підвішена під дзеркало; верхній замок вхідних дверей, як не працював, так і не працює.

«Нічого не відремонтував. Хоча, чого йому перетружуватися, якщо намилився втекти», сумно подумала Ольга. Сльо зи вже висохли. «В принципі до цього справа вже давно йшла», подумала жінка, згадуючи холодні стосунки з чоловіком, що тривають майже рік.

Ольга зателефонувала своєму знайомому Андрію, до якого іноді зверталася за допомогою у побутових питаннях. — Доброго дня, Андрію, мені потрібна допомога… Кран на кухні тече, полицю у ванній повісити, замки на вхідних дверях поміняти… — А чоловік на що? – здивувався Андрій. — Втік.

— Та ти у нас дівчина на виданні! Ех, був би я молодший… Слухай, у мене сусід, чудовий хлопець, нещодавно від нього дружина пішла…

— Андрію, дай ти мені зітхнути вільно! Тільки-но одного позбулася, а ти мене назад в кабалу заганяєш! — засміялася Ольга… Андрій закінчив роботу, отримав оплату та пішов. Ольга зателефонувала подрузі. — Оксано, як ти дивишся на зустріч у кафе? — З якого приводу?

— Треба відсвяткувати одну чудову подію! – Це я з радістю! Коли і де?.. Ольга відкрила пляшку ігристого, наповнила келих, цокнулася зі своїм відображенням у дзеркалі. — За нове, щасливе, безтурботне життя!

КІНЕЦЬ.