Ольга Павлівна не вірила, що все відбувається з нею в реальності. Телефон Микити не відповідав, уперше за все його свідоме життя. Микита, який підключався до розмови, щойно на його телефоні з’являлися тільки натяки на виклик від матері, де б він не був, чим би не займався. Тепер він просто не брав слухавки.

Ольга Павлівна ще раз набрала номер сина, і цього разу виклик просто скинули, що привело жінку в стан люті.

“Ця мерзота зовсім йому голову заморочила”, – подумала вона. Жінка й гадки не мала, що їй тепер робити. Телефон задзвонив, і на екрані висвітилося ім’я доньки Поліни…

– Мамо, ти уявляєш, Микитка не відповів на мій дзвінок, – незадоволено повідомила вона, – Він уже тиждень так поводиться.

– Мамо, але нам терміново потрібно щось робити! – заявила Поліна, – Усі наші плани руйнуються! Від мене ж Ігор піде, і моє життя закінчиться.

– Заспокойся, донечко, я розберуся, – сказала Ольга Павлівна.

Власне, варіантів дій у неї було не багато. Ольга Павлівна вирушила до сина на роботу, проте охорона її не пропустила. Але ж раніше вона спокійно проходила в офіс, де працював Микита. Що ж змінилося?

Жінка побачила приятеля сина, Павла, який їй повідомив, що Микита у відпустці. І цей факт знову обурив жінку, адже в колишні часи вона знала про кожен крок сина наперед.

Двері до квартири їй теж ніхто не відчинив. А сусідка Микити і його дружини Марини і зовсім добила своєю інформацією. Тим паче, з погляду і тону жінки було зрозуміло, що вона далеко не найкращої думки про Ольгу Павлівну.

“Ніхто не має право мене судити!” – істерично протестувало все її нутро. Однак озвучити свої думки Ольга Павлівна не наважилася. І сусідці не повірила, вирішивши знову прийти наступного дня. Але з тим самим успіхом.

Поліна продовжувала надзвонювати матері та влаштовувати істерики, а Ольга Павлівна ніяк не могла змінити ситуацію.

Ще за тиждень Ольга Павлівна отримала вже вичерпну інформацію, в яку, однак, і далі категорично відмовлялася вірити. На той час життя її доньки зробило черговий невдалий віраж. І обом жінкам все ж довелося визнати, що колишнього існування у них більше не буде.

– Микито, ти з глузду з’їхав? – Ольга Павлівна була обурена до глибини душі, – Про яке одруження може йти мова? Насамперед ти маєш піклуватися про мене і Поліну.

– Мамо, мені вже 27 років, – намагався заперечити Микита, – Чому ти вважаєш, що не маю права на особисте життя?

– Тому що не маєш! – рішуче заявила Ольга Павлівна, – У тебе погані гени, ти не повинен залишати потомство. Тому забудь про будь-які стосунки.

Ольга Павлівна з ранніх років навіювала синові, що він “бракований”. Жінка навіть не намагалася висловлюватися більш ввічливо. А навіщо? Її син мав чітко знати своє місце. Адже саме через нього Ольга Павлівна більше не змогла влаштувати особисте життя. Їй навіть на думку не спадало звинувачувати у своїх невдачах власний важкий характер.

Ні, вона була впевнена, що сучасні чоловіки добряче здрібніли, тому не хочуть брати на себе відповідальність за жінку з дитиною.

Через три роки після Микити внаслідок чергового невдалого роману на світ з’явилася Поліна. І знову біологічний батько дівчинки не захотів пов’язувати себе узами шлюбу з Ольгою Павлівною, яка остаточно переконала себе, що всі чоловіки, м’яко кажучи, не найкращі представники парнокопитних.

Щоправда, доньку вона шкодувала і заздалегідь журилася з приводу її майбутньої нелегкої жіночої долі. А ось старший син мав відповідати за всі гріхи своїх гендерних побратимів.

Працювати Микиту відправили вже в 14 років. Неуспіхи сина в школі Ольгу Павлівну не бентежили. Він – чоловік, а отже, має працювати. Хоч на будівництві, хоч вагони розвантажувати. Якщо на дорослих чоловіків Ольга Павлівна не могла справити жодного впливу, то підім’яти під себе сина їй чудово вдалося.

Микита боявся матері навіть слово поперек сказати. У тому віці, коли інші підлітки влаштовували з батьками справжню боротьбу, Микита вважав за краще мовчати, забившись у кут. Він давно звик до стусанів, запотиличників і думки, що він – головний винуватець усіх земних бід.

Микита все ж закінчив школу. Звичайно, ні про яку вищу освіту для себе в його випадку не могло бути й мови. Зате про подібні плани для Поліни мати твердила йому щодня.

– У тебе є три роки, щоб заробити гроші не тільки нам на життя, а й Поліні на навчання.

Микита влаштувався на будівництво, а після основної роботи промишляв як кур’єр. Про втому, або нездужання Ольга Павлівна навіть чути не хотіла.

Десять років після закінчення школи пролетіли непомітно, суцільними сірими буднями. Микита знав тільки дім і роботу. Але все змінилося, коли в бригаді з’явилася Марина. Було їй тоді 25 років, і вона сама розуміла, що вже засиділася в дівках. Марина працювала маляром і на життя дивилася тверезо і практично.

Побачивши симпатичного, спокійного і дуже працьовитого хлопця, вирішила, що треба брати. Микиті жвава молода жінка теж сподобалася, щоправда, він навіть повірити не міг, що така, як Марина, звернула на нього увагу. Власне, саме вона взяла ініціативу у свої руки, а Микита був щасливий. Стосунки між молодими людьми виникли легко і швидко.

У Марини була однокімнатна квартира, що дісталася у спадок від бабусі, куди незабаром переїхав і Микита. Звичайно, Ольгу Павлівну такий розклад не влаштовував.

Звичайно, спочатку вона хотіла прогнути під себе і майбутню невістку. Жінка веліла синові передати Марині, що вона хоче з нею серйозно поговорити. Для зустрічі жінка вибрала не найдешевше кафе. Марина прийшла.

– Ось, значить, на кого Микита вирішив свою сім’ю проміняти, – заявила Ольга Павлівна, вирішивши обійтися без передмов.

– Що значить, проміняти? – здивувалася Марина, – Микита вирішив створити свою сім’ю. І це нормально.

Тон молодої жінки Ользі Павлівні не сподобався, але вона вирішила й далі гнути свою лінію.

– Сподіваюся, Микита тобі пояснив, які правила в нашій родині? – сказала Ольга Павлівна. – І якщо вже ти вирішила пов’язати свою долю з ним, значить, готова розділити і свої обов’язки.

– Чесно сказати, плювати я хотіла на ваші правила, – зухвало парирувала Марина, – Сама не сирота, щоб під чужих батьків прогинатися. Це раз.

Ольга Павлівна була настільки вражена такою відповіддю, що навіть не одразу знайшлася, що сказати.

– І два, – не дала їй схаменутися Марина. – У Микити тепер є, на кого гроші витрачати. Тож, звикайте тепер самі. І донечці своїй передайте. А мені час.

Марина вже встала з-за столика, коли Ольга Павлівна знову подала голос.

– Ти куди? – усім своїм виглядом жінка уособлювала ображену чесноту, – А хто платитиме за мою каву?

– Самі й заплатите, – відповіла Марина і пішла.

Молода жінка чудово розуміла, що їй дістався типовий підкаблучник. Просто їй потрібно було витягнути його з-під материнської п’яти, щоб зробити зручним чоловіком для себе.

Марина сама була лідером за натурою, тому м’який і поступливий Микита її цілком влаштовував. І Марина стала методично і терпляче вселяти тепер уже чоловікові, що ні матері, ні сестрі він нічого не винен.

Щоправда, ситуація ускладнилася тим, що Поліна у свої 24 роки, як і її мати, ніяк не могла влаштувати особисте життя.

Звичайно ж, представники копитних і рогатих ссавців згадувалися неодноразово. І ось, нарешті, зустріла Поліна кохання в особі Ігоря, якого притягнула жити у квартиру матері. Хлопець любив смачно поїсти й попити, проте роботою себе обтяжувати не поспішав.

Оскільки з Микити отримувати гроші стало досить важко, довелося самій Ользі Павлівні влаштуватися на роботу, щоб бути спокійною за щасливе особисте життя своєї Поліночки. Однак і далі насідати на старшого сина вона не перестала. Тільки тепер жінці потрібно було ловити моменти, коли Марини поруч із чоловіком не було.

Тоді Микита, що називається, вівся на аргументи матері та йшов у неї на поводу. І не важливо, що після на нього чекали серйозні розбірки з дружиною, головне, що свої гроші Ольга Павлівна отримувала, і потенційний зять був задоволений.

Марина ж теж не опускала рук, продовжуючи виховувати чоловіка. Свекруха ж вирішила оголосити Марині справжню битву. Вона з’ясувала у сина їхню адресу і тепер докучала візитами з вимогою матеріальної підтримки.

Причому, у свої союзники Ольга Павлівна вирішила взяти і сусідів молодої пари. Одного разу, коли Марина просто не відчинила свекрусі двері і заборонила чоловікові це робити, Ольга Павлівна зателефонувала в сусідню. Звідти вийшла жінка років 60, із простим і добрим обличчям.

“Те, що треба” – подумала Ольга Павлівна.

– Я мати Микити, – повідомила вона Тетяні Іванівні, як звали жінку. – Я хочу, щоб Ви знали, з ким живете по сусідству. Микита підло кинув мене і свою молодшу сестру напризволяще, бо дружина на нього погано впливає.

І Ольга Павлівна пішла з почуттям виконаного обов’язку. Вона не подумала, що за кілька хвилин Тетяна Іванівна з вуст Марини почує зовсім іншу версію.

Марина відверто розповіла сусідці, як мати і сестра все життя сиділи на шиї у Микити, а тепер Поліна ще й свого альфонса вирішила туди прилаштувати. Марина виявилася набагато переконливішою за свою свекруху, тому Тетяна Іванівна стала на її бік.

І коли Ольга Павлівна з’явилася вкотре, саме Тетяна Іванівна не без задоволення повідомила їй, що Марина і Микита продали квартиру і поїхали в інше місто.

– Дістали ви їх! – заявила Тетяна Іванівна.

Ольга Павлівна відмовлялася повірити в почуте, але через тиждень, під час повторного візиту її зустріли нові господарі квартири. Марини і Микити немов слід прохолов.

“Все-таки, переграла мене ця мерзота” – зі злістю думала Ольга Павлівна, повертаючись додому.

Вона й гадки не мала, що сказати доньці. Поліна вже кілька разів телефонувала матері, але Ольга Павлівна не відповідала.

Поліна зустріла її просто на порозі.

– Мамо, як це розуміти? – обурювалася Поліна, – Ви з Микитою вирішили флешмоб з ігнорування мене влаштувати сьогодні? Холодильник порожній, Ігор злиться…

– Поліно, Микита нас кинув, – повідомила Ольга Павлівна доньці, – Зовсім. Я не знаю, як нам тепер жити. Моєї зарплати не вистачить на нас усіх…

Поки Поліна перетравлювала почуту інформацію, Ігор, який чув розмову матері й дочки, пішов збирати свої речі. У цій квартирі його більше ніщо не тримало.