Ольга поверталась додому з магазину. Пакети з продуктами були важкими, а тротуар був слизький.

Тому жінка не одразу звернула увагу на величезний джип, припаркований біля її будинку.

Машину вона помітила вже підійшовши до хвіртки. А побачивши колишнього чоловіка, який виходив з машини – Ольга застигла на місці.

Минуло вже десять років з того часу, як чоловік виставив Ольгу зі свого розкішного будинку. Жили вони тоді в іншому місті, і всі десять років жінці не доводилося бачитися з колишнім чоловіком.

Оля думала, що все давно минуло, але ні…

Побачивши колишнього чоловіка, вона поставила пакети з продуктами просто на землю.

Ольга стояла і дивилася, як він наближається до неї. У неї була тільки одна думка:

-Що йому від мене знадобилося, навіщо він приїхав?

Чоловік зупинився на відстані кількох метрів, широко розставив ноги та склав руки на грудях.

Все тим же презирливо-поблажливим поглядом оглянув Олю з голови до ніг. А потім виніс свій вердикт:

-Ну що, бачу втомлена побутом і яка перебивається з копійки на копійку, рано постаріла бабуся! Все як я і очікував!

Видно, ви з новим чоловіком зовсім бідуєте, раз навіть машину собі дозволити не можете. Продукти на собі тягаєш.

Та й продукти напевно, дешеві. Знайшла собі такого ж наймита, як сама? Ну в принципі це все, чого ти заслуговуєш!

Гаразд, я не за цим приїхав. У мене до тебе справа. Я вже чув, що два роки тому ти народила, а те, що в тебе ще й старший син є, ти не забула, часом?

І так втомлена Ольга, остаточно розгубилася. Чого-чого, а розмов про сина, від колишнього чоловіка вона не очікувала.

Адже десять років тому, коли він її виставив, то наказав забути про хлопця. Сказав, щоб навіть не наближалася до нього. А якщо спробує, то в нього є зв’язки. І Оля знала, що це правда…

Вона згадала себе, коли вона плакала, благала дозволити хоча б раз на місяць бачитися з сином. На що отримала милостивий дозвіл іноді розмовляти з ним по телефону.

-Це все, що я тобі дозволю. Сподіваюся, телефоном ти мені пацана не зіпсуєш! А ще краще тобі зовсім забути про нього. Сина я вирощу сам, справжнім чоловіком!

Зараз, дивлячись на колишнього чоловіка, Ольга тільки й змогла вимовити:

-Ти ж сам казав мені забути про нього. То що тепер?

-А ти і рада була забути! Теж мені мати! Десять років про сина не згадувала!

Отже так, я нещодавно одружився, а Саша мою нову дружину не любить, дістає всіляко. Характер у нього, треба сказати, ще той…

Дружина поставила умову – або він, або вона. А дружину я залишати не збираюсь. Вона справжня жінка, на відміну тебе.

Отже, настав час тобі згадати про своє материнство і зайнятися вихованням сина. Він зараз у машині сидить. Ти всі права маєш, тому Саша тепер житиме з тобою. Сашко, виходь з машини, виходь я сказав…

З машини вальяжно вийшов тринадцятирічний хлопець, одягнений у якісь незрозумілі, яскраві і мабуть модні речі.

Хлопець також зневажливо, як раніше його батько, окинув поглядом жінку. І навіть не привітавшись із нею, звернувся до батька:

-Тату, серйозно?! Це ж халупа якась! Ти серйозно хочеш мене залишити тут із цією жінкою? Я не можу тут жити. А як же мої секції? Я впевнений, що в цьому містечку немає нічого подібного.

-Про секції сину, тобі доведеться забути. Твоя мати не в змозі їх оплачувати. Все вирішено!

Чоловік вийняв з багажника речі сина, складені в кілька валіз, швидко обійняв його, і майже бігцем сів у свою машину.

Коли величезний позашляховик розвернувся і виїхав на дорогу, Ольга і син усе так же стояли на тротуарі та розгублено дивилися один на одного.

Жінка не спілкувалася із хлопчиком кілька років. Спочатку, після того як чоловік її виставив, вона намагалася дзвонити.

Син, спочатку із задоволенням говорив їй у трубку дитячим голоском про свої справи. Та поступово почав огризатися. Потім взагалі почав кидати слухавку, не бажаючи спілкуватися з матір’ю.

Ольга розуміла, що колишній чоловік налаштовує його проти неї. Чоловік робив це вже тоді, коли вони ще жили разом. Але будучи поруч із сином, Ольга могла знайти якийсь до нього підхід з материнською любовʼю, і хлопчик тягнувся до неї.

Але з часом, не бачачи маму Сашко, почав прислухатися до слів батька, що мати погана. Він і почав, з часом ставитись до жінки відповідно…

Ось і зараз, він зневажливо дивився на Ольгу, що підбирала з землі пакети, і не рухався з місця. Ольга сказала:

-Ну, що стояти, Сашо. Бери свої речі та й підемо в будинок.

-Який я тобі Саша! Не називай мене так. Я Алекс. Запам’ятай Алекс!

-Ну Алекс так Алекс, – зітхнула жінка і зайшла в хвіртку.

Син підібравши валізи, виставлені його батьком на землю, поплентався слідом.

Коли вони увійшли до будинку зі спальні, вийшов Ольгин чоловік – Сергій. Він тримав на руках дворічну доньку. Сергій уже відкрив рота, маючи намір запитати дружину, чому так затрималася, але застиг побачивши в дверях незнайомого хлопчика.

-Сергію, це мій син Сашко. Він тепер житиме з нами.

Ольгин чоловік знав усю гірку історію про перший шлюб своєї дружини. І про те, як син залишився з батьком, який не дозволяв Олі бачитися з хлопчиком.

Сергій вирішив дізнатися про подробиці повернення сина до матері пізніше, коли вони залишаться з дружиною наодинці. А зараз просто сказав:

-Ну з нами, значить з нами. Проходь Сашо, облаштовуйся. Зараз повечеряємо, а потім подумаємо, де ти спатимеш.

Хлопець просто у взутті спробував пройти до кімнати. Ольга зупинила його, і сказала, що треба роззутися.

-Я що тут у вас, ще й босоніж повинен ходити? – обурювався хлопчик скидаючи з ніг модні кросівки.

Ольга сказала:

-Роздивися поки будинок, а я піду приготую нам вечерю.

Поки Сашко ходив по хаті, Ольга зачинившись із чоловіком на кухні у двох словах розповіла йому про зустріч із колишнім чоловіком. І про те, як він отак просто привіз їй сина.

Сергій не встиг висловити свою думку, як на кухню зайшов Саша. Він вирячив очі, а на його обличчі було обурення.

-Ви що серйозно? Ви хочете, щоб я тут жив? Та у вас же всього дві маленькі кімнати! Одна моя кімната в будинку батька була набагато більша, ніж весь ваш будинок! Я так зрозумів, що ви разом із малою в спальні спите. А я? Де спатиму я?

-Ну мабуть у залі, на дивані, – розгублено знизав плечима Сергій. Інших варіантів немає…

-Щоб я жив у спільній кімнаті? Та ні за що! Давайте, ви з дитиною перебирайтеся до вашої, так званої зали, а я займу спальню. Вона хоч і крихітна, але, принаймні, окрема.

Ольга спохмурніла:

-Синку, давай ти хоча б трохи поживеш з нами, перш ніж диктувати свої умови.

-Не називай мене сином! Я тебе мамою теж називати не збираюсь. Ти для мене – Ольга.

-Добре Сашо. Давайте закінчимо наші розбіжності і сядемо вечеряти.

-Тут, у цій кухоньці? Та ми ж тут усі разом не вмістимось. А вечеря я дивлюся – шикарна! Макарони з котлетами! Ми свою собаку таким не годуємо.

І з одягом ви не морочитеся бачу, робітники на будівництві краще одягнені, ніж ви, – сказав хлопчик, дивлячись на старенький засолений Ольгин халат і спортивки Сергія з колінами, що повідвисали. – Я ваші макарони не буду. Так і бути сьогодні посплю на дивані, а на сніданок посмажиш мені бекон з яйцями.

-Але у нас немає бекону, може звичайну яєчню? – якби виправдовуючись, запропонувала Ольга.

Наступного дня, вже з ранку, хлопчик почав сваритися:

-У вас продавлений диван. Я всю ніч очей не зміг зімкнути. Ви ще ходите в туалет через мою кімнату, дитина ваша ниє не перестаючи. Я не можу так жити. Продайте вашу халупу і купіть нормальний будинок, щоб у мене була своя, окрема велика кімната.

Сергій посміхнувся.

-Як все на твою думку просто. У нас нема грошей купувати великі будинки.

-Значить ти злидар. Справжній чоловік має вміти заробляти гроші! Інакше він не чоловік.

Звертаючись безпосередньо до Ольги, Сашко видав:

-Що, не могла собі нормального чоловіка знайти? Після мого батька ти змогла жити із цим? Він на роботу зібрався, подивись у чому він іде. У нас садівник краще одягнений. Де він у тебе працює? На будівництві, різноробом?

У Сергія на обличчі відбилася ціла гама емоцій. Від обурення до люті. Але він стримався і промовчавши пішов на роботу.

Ольга теж мовчала. Їй не хотілося говорити синові, що її чоловік якраз на будівництві і працює, але не різноробом, а бригадиром.

Син жив у будинку Олі та Сергія вже місяць. Весь цей час там було просто нестерпно. Сашко викаблучувався, як тільки міг.

У звичайній школі у хлопчика теж не склалося. До цього вчився він в елітній гімназії. Сашко, ніяк не міг погодитися, що йому доводиться ходити у звичайний клас з обшарпаними партами, скромної школи.

Він розказував іншим учням, які вони бідні, за що у класі його швидко незлюбили. Постійно виникали сварки. Ольгу вже на третій день навчання сина викликали до директора.

Але найгірше було вдома. Коли Сергій повертався додому, після важкого робочого дня, хлопчик вернув носа:

-Від тебе тягне потом і брудом. Іди помийся, я не можу з тобою в одній кімнаті бути.

Їжу, якою харчувалася сім’я Сашко як тільки не називав, постійно вимагав для себе чогось особливого. За загальний стіл із сім’єю не сідав, говорячи що йому це неприємно.

До матері Сашко ставився як до хатньої робітниці. Звертався до неї тільки коли йому було щось потрібне, і лише в наказному тоні.

Хлопчик привіз із собою дорогий ноутбук, і цілими днями сидів втупившись в нього. Маленькій доньці Ольги було цікаво, вона постійно тягла ручки до клавіатури. Сашко не давав їй навіть торкатися ноутбука. Він кричав на весь будинок:

-Приберіть її від мене, бо вона мені весь ноутбук забруднить. Ви можете зробити так, щоб вона до мене не наближалася!

Сергію вечорами вже не хотілось повертатися додому. Чоловік, стримувався як міг. Якщо спочатку він ще сподівався, що хлопчик прив’яжеться до них, виправить поведінку, бачачи доброту у відповідь на свій негатив, то тепер Сергій був впевнений – цього хлопця не змінити.

Батько десять років втовкмачував йому, що матір погана, що з небагатими людьми навіть нема про що й говорити… І з цим уже нічого не вдієш.

Якось після роботи Сергій затримався в кафе, вирішивши потягнути час, щоби довше не повертатися додому.

Чоловік там посидів і додому прийшов трохи веселий. Сашко це одразу помітив:

-О, а злидар, виявляється ще й гульвіса. Ольга, мало того, що ти мене в цій халупі змусила жити, так твій мужичок ще й он який виявився.

-Замовкни, замовкни вже нарешті, – закричав Сергій. – Ти живеш у нашому домі, ти маєш нас поважати.

-А за що мені тебе поважати? Чого ти в житті досяг? Працюєш за копійки. Ти тільки й годишся, щоб до тебе так ставилися.

Чоловік підскочив до нього. Сашко знизу вгору дивився на Сергія, все таким же зухвалим поглядом.

-Що, що ти можеш мені зробити?

Ольга, яка вперше побачила чоловіка в такому стані, підскочила, обійняла його і повела до спальні. Чоловік ліг на ліжко, відвернувшись до стіни. Вранці він не пішов працювати. Дочекавшись, поки Сашко піде до школи, підійшов до дружини.

-Оля, я дещо хочу тобі сказати. Я так більше не можу! Мені не хочеться повертатися до цього будинку. Поруч із твоїм сином я і справді почуваюся ніким.

Так, ми не багаті, але до його появи в нашому будинку, ми цілком нормально жили, любили один одного, доньку, раділи простим речам.

А зараз? Ти подивися, на що перетворилося наше життя. Вибач мені, але я так більше не можу. Розумію, що не маю права просити тебе відмовитися від сина, тому піду сам.

Через кілька днів Ольга сиділа в міжміській електричці і плакала.

Щойно вона відвезла сина назад до його батька.

Залишила його біля воріт батьківського особняка, із запискою в руках. У записці було написано, що сина вона більше не прийме, і якщо треба, то підпише всі папери.

Жінка їхала додому до чоловіка та доньки, а сама думала:

-Я погана мати! Відмовилася від власного сина!

Та коли вдома вона побачила чоловіка з маленькою донечкою на руках вона заспокоїлась. Ольга зрозуміла, що з усіх варіантів – це був найправильніший.

Колишній чоловік більше не зʼявлявся ніколи в її житті. Ні сам, ні з Сашком… Та й чи треба було?