— Ольга, а що твій син одружився? Бачила його з жінкою та маленьким хлопчиком. З дитиною взяв, чи що? — запитала Ольгу сусідка.

— Не одружився ще, але я буду рада, — відповіла здивована Ольга.

Для неї це було несподіваною новиною. Син Андрій жив з нею, і поки що одружуватися не збирався.

— Синку, мені тут сказали, що бачили тебе з жінкою з дитиною. З кимось зустрічаєшся? — Запитала Ольга, прийшовши додому.

— Ой, ці тітки, все їм треба, біжать доповідати відразу. Я не хотів тобі казати. У неї є дитина, тому серйозних стосунків не вийде. Олена вдова, чоловіка не стало два роки тому, виховує сина.

По роботі спілкувався з нею і якось закрутилося. Ти не хвилюйся, додому я її точно не приведу.

— Ну от, а я вже зраділа. А те, що дитина в неї є, то нічого.

— Ні, я чужого виховувати не збираюся, потрібні свої.

— Народить і свого. Тобі вже 34 роки, скільки можна в холостяках ходити?

— Та я ще молодий, ти що, мені поганого бажаєш, мамо?

— Яке ж це погане — сім’ю завести? Це щастя, синку.

У Андрія була своя квартира, але він вважав за краще жити з мамою, а ту квартиру здавав, збирав гроші на нову машину.

Мама готувала, прала речі, зручно дуже. Та й жінки, з якими він зустрічався, дізнавшись, що живе з мамою, не прагнули вийти за нього заміж, а йому цього й треба було. Погуляв і розбіглися.

Про свою квартиру він не говорив нікому, зустрічався на території жінок чи винаймав номер у готелі. Його влаштовувало таке життя.

Якось Ольга йшла з роботи та побачила сина з тією жінкою. Вони неквапливо ходили тротуарною доріжкою. Невисока, з довгим русявим волоссям, симпатична. Цікаво, хто вона, от би познайомитися.

І такий випадок трапився. Ольга зустрілася з нею випадково, виходячи із магазину.

— Вибачте, будь ласка, ви Олена? Бачила якось вас із моїм сином Андрієм, мене Ольга звуть…

— Доброго дня. Так, я Олена, і добре знаю Андрія… Приємно познайомитись Ольга Іванівна. Андрій казав, що живе з вами.

— Може, в кафе посидимо, поговоримо? — Запропонувала Ольга.

— Добре, ходімо, ось тут поряд є гарний заклад, смачна кава у них.

Ольга бачила, що Олена соромиться, їй і самій було трохи не комфортно. Наче нав’язалася…

Розташувавшись за столиком, зробили замовлення.

— Андрій казав, що у вас є син. Скільки йому років, як звати?

— Синові п’ять років, звати Вадим. Чоловіка не стало два роки тому. Живу в однокімнатній квартирі із сином. Після того, як не стало чоловіка його батьки продали квартиру, де ми жили, і виставили нас на вулицю. Квартира була записана на свекруху. Колишню.

Я не маю батьків, я сирота. Виховувала бабуся, на жаль, її також не стало. Мені дістався її старенький будиночок у селі. Я продала його, взяла в іпотеку квартиру у місті, якраз на початковий внесок вистачило.

Працюю менеджером зі збуту в магазині. Ну ось така моя коротка біографія.

Ольга уважно слухала Олену і розуміла, що вона їй подобається. Зелені очі в обрамленні пухнастих вій, маленький акуратний носик. Дуже приємна жінка. І говорить спокійно, розмірено.

— Андрій нічого не розповідав про вас, на жаль. А я рада була б познайомитись.

— Мабуть, він переживав сказати, що в мене дитина, адже багато хто негативно ставиться до жінки з дітьми. А може, просто не готовий до сімейного життя. А я й не наполягаю. Нам добре разом, і це головне…

— Олено, а приходьте з Андрієм та з Вадимом до нас, я буду дуже рада!

— Якщо Андрій погодиться, то із задоволенням! Рада знайомству!

Увечері Ольга оголосила синові:

— Андрію, чекаю вас у суботу з Оленою та Вадимом у гості. Відмову не приймаю. Олена згодна. Ми з нею випадково познайомились на вулиці. Я бачила її якось із тобою і перша заговорила.

— Мамо, навіщо ти лізеш у моє життя? Придумала ще в гості покликати… Не знаю навіть що сказати. Я не впевнений, що хочу одружитися з нею, мене поки що все влаштовує.

— Синку, не ображайся, я не переконую тебе одружуватися, але рада спілкуватимуся з Оленою. Мені вона дуже сподобалася, до речі, мила.

Андрій буркнув щось невиразне і пішов до кімнати. Ну копія батька… Такий самий характер.

Чоловік пішов від Ольги три роки тому. Трапився у нього роман із колегою. Ольга спокійно відпустила. Та й стосунки давно вже були не найкращі.

Євген любив загульбанити, часто їхав у відрядження, і в якийсь момент Ольга зрозуміла, що вони вже чужі люди.

Андрій спілкувався з батьком, іноді щось розповідав Ользі про його життя. Але їй це було не дуже цікаво.

Олена із сином та Андрієм прийшли в гості. Вадим був дуже схожий на маму, такий самий колір волосся, очей. Тихий, спокійний хлопчик.

Ольга намагалася всіляко догодити Олені з Вадимом, пропонувала різні страви, випічку, яку купила у магазині. Зустріч пройшла у милій та дружній обстановці. Навіть Андрій поводився не так, як завжди. Жартував і виглядав щасливим.

Ольга, дивлячись на них, думала: «От одружилися б, та внучку мені народили, я така щаслива була б …»

З цього дня Олена з Вадимом часто була в гостях у Ольги. Вона могла прийти, навіть коли Андрія не було вдома. Ольга наполегливо запрошувала їх у гості.

Їй дуже подобалося розмовляти з Оленою на різні теми, іноді вони могли випити ігристого, сходити до магазинів. Ольга дуже сподівалася, що син зробить їй пропозицію, адже найкращої дружини й не вигадаєш.

Якось Олена не відповідала на телефонні дзвінки від Ольги протягом кількох днів.

— Андрію, а що в Олени з телефоном, не можу додзвонитися? Ти не знаєш?

— Ми розлучилися з нею, нічого не питай…

— Як розлучилися? Чому? Адже було все гаразд? — засмутилася Ольга.

— Ну от так. Не потрібні мені проблеми.

— Та кажи вже, що сталося?

— У Вадима виявили якусь недугу, різко зле стало йому. Терміново потрібні процедури, дорогі. Олена переживає не знає, що робити. Чекає напевно, що я допоможу. А чим я можу допомогти? Мені легше її покинути!

Ольга здивовано дивилася на сина. Що він каже таке?

— Ти кинув кохану жінку у скрутний момент?! Щоб не допомагати її синові? Ну ти і негідник…

— З чого це я негідник? Навіщо мені давати гроші чужій дитині? Мені його шкода, звичайно, але допомогти я нічим не можу. А Олена сильна, впорається сама.

— У тебе є відкладені гроші на машину! Можна поїздити і старою машиною, зате допоможеш  дитині. Ти про це не подумав? Тобі залізяка дорожча за життя?

— Ой, мамо, не починай тут нотації читати…

Андрій пішов. Ольга опустилася на стілець і схопилася за голову. Яку ж черству, байдужу людину вони виховали…

У неї були невеликі заощадження. Відкладала із зарплати, щось залишилося ще від чоловіка. Вона відкрила вклад у банку, відсотки із нього знову вкладала. На «чорний» день зберігала, і він настав.

Ольга полюбила Олену та її сина, і від душі хотіла допомогти.

Нарешті Олена передзвонила.

— Вибачте, Ольга Іванівно, я не могла передзвонити, ніколи було…

— Оленко, я все знаю… Я дуже хочу допомогти Вадиму. Завтра я зніму гроші та віддам тобі.

— Що ви, не треба… Ми для вас чужі люди. Я щось придумаю обов’язково.

— Вже не чужі, прийми мою допомогу, будь ласка… А Андрій негідник. Вибач за такого сина…

Олена нічого не відповіла на це. Наступного дня Ольга зняла гроші і відвезла Олені. Та дуже дякувала та обіцяла повернути з часом.

— Андрію, збирай свої речі і з’їжджай на квартиру, у тебе якраз квартиранти поїхали, квартира порожня. Не хочу я жити з тобою під одним дахом!

— Ого, ось це поворот … Це через Олену чи що? Ну ти, даєш, мамо… За чужого сина переживаєш, а на свого начхати?

— Мені соромно за тебе. Страшно подумати, що чекає на мене в старості…

Андрій поїхав, демонстративно голосно гримнувши дверима. У Ольги було тяжко на душі. Єдиний син, і ось такий… Що тепер поробиш…

Підключився фонд, який допоміг оплатити процедури і Вадим пішов на покращення. Весь цей час Ольга була на зв’язку, їздила до них у гості, возила гостинці.

З Андрієм спілкувалася, але холодно. Олена намагалася взагалі не говорити про нього, нічого не питала.

Якось Ольга помітила, що Олена почала носити вільні сукні, талія почала розпливатися.

— Олено, вибач за питання … Ти, випадково не вагітна?

— Здогадалися… Так, вже п’ятий місяць. Я приховувала від Андрія, переживала, що скаже , що хочу його одружити через вагітність. А я просто не змогла не залишити дитину. Збиралася, але в останній момент передумала.

У мене буде донька. Нічого, впораюся.

— Господи, Оленко, я така рада! Це ж моя мрія мати внучку! Я допомагатиму вам, обіцяю! Дякую за такий подарунок, доню!

Ольга радісно обійняла Олену. Тепер вони стануть ще ближчими, незважаючи на те, що Андрій нічого не знає.

Вагітність протікала легко, вчасно народилася здорова дівчинка. Андрію про це не сказали.

Ольга часто їздила до Олени, допомагала із онукою, купувала подарунки дітям, продукти. Дівчинку назвали Аліною. Вона була дуже схожа на Андрія.

«Ех, синку, таке щастя повз тебе минає… Жив би, та радів…»

Якось Андрій побачив маму з колискою біля її подвір’я. Олена їздила по справах, і попросила доглянути дитину, привезла дочку до Ольги.

— Мамо привіт! Ти що, нянькою підробляєш? Грошей не вистачає, чи що? Сказала б, я допоміг.

— Нічого мені від тебе не треба, Андрію… Сама впораюся.

Андрій зазирнув у колиску і застиг на хвилину. Але ні, нічого не сказав.

В цей час на подвір’я заїхала на таксі Олена, вийшла з машини.

— Привіт Андрію. Ну що тут, Ольго Іванівно, як справи, Аліна не плакала?

— Ні, Оленко, все добре! Поїла, поспала, тепер ось гуляємо…

Андрій дивився на них і нічого не розумів.

— Це що, твоя дитина? Ти одружилася? Але дівчинка зовсім маленька. Хто батько?

— У дівчинки є мама, і цього достатньо!

— І бабусю, прошу зазначити… Андрію, це твоя дочка. Якщо це взагалі тобі цікаво знати.

— Моя?! І ти приховувала весь цей час? Ну ви даєте…

Андрій розгублено зазирнув у колиску і мовчки пішов.

— Ну от тепер знає…

За кілька днів Андрій прийшов до Олени додому. Пропонував гроші, але вона відмовилася. Сильна образа була на нього.

Минуло п’ять років.

Ольга раптово злягла. Олена з дітьми переїхала до неї до квартири, щоб допомагати, бо Ользі важко було ходити.

Аліна з Вадимом також допомагали. Приносили бабусі їжу, Вадим читав книжки. Вони дуже любили бабусю Олю та шкодували її.

Андрій так і жив неодруженим у своїй квартирі, зрідка приїжджав провідати маму. З Оленою та дітьми бачився, спілкувався. Аліна знає, що це її тато, але сторониться його.

Квартиру Ольга переписала на Олену, зробила дарчу, щоб потім вона передала її Аліні.

— Ось, Оленко, як вдало я з тобою познайомилася, тепер у мене два улюблені онука, Вадим та Аліна. Я щаслива, що ви є, дякую за все…

Ольга і подумати не могла, що ця тендітна жінка стане їй, як донька. А син із рідного, перетвориться на чужого…

Ось такі сюрпризи іноді підносить життя.