Ольга миттєво забула про сковорідку із котлетами на плиті. Її увага була прикута до балкона поверхом нижче, де її чоловік Сергій, сміючись, розмовляв із їхньою сусідкою Мариною.

“Сергію, що ти там робиш?” – у гніві гукнула Ольга, виходячи на балкон. Сергій спантеличено підвів очі: “Оля, просто пʼю каву.

Що трапилося?” “Ти ж знаєш, що я думаю про Марину. Невже не розумієш, як це виглядає збоку?” – Ольга була на межі сліз.

“Оля, я… я просто…” Але Ольга вже бігла сходами. Вона довго підозрювала чоловіка в увазі до Марини, і тепер у неї були підтвердження. Незабаром вона була на балконі Марини.

“Ти що, намагаєшся вкрасти у мене чоловіка?” – Закричала вона. Марина, здивовано відкривши рота, відповіла: “Але… але ми просто обговорювали справи районного комітету, я ж волонтер!

” “Волонтер?!” – перепитала Ольга. “Так,” – відповів Сергій, “я забув сказати тобі. Марина попросила мене допомогти з підготовкою до свята нашого двору.

Я вирішив обговорити деталі тут, тому що на вулиці шумно.”

Ольга остовпіла. Вона так була впевнена у своїх підозрах, що не помітила, як котлети на плиті почали диміти.

“О, Боже, мої котлети!” – скрикнула Ольга і кинулася додому. Сергій пішов за нею, перепрошуючи у Марини. Коли вони повернулися на кухню, від котлет залишилося тільки вугілля.

“Пробач мені, Сергію,” – сказала Ольга, сідаючи на стілець. “Я не повинна була так реагувати.” Сергій посміхнувся і обійняв дружину: “Головне, що тепер все ясно.

Але наступного разу давай не будемо хоча б палити котлети.” Вони довго обіймалися, обидва розуміючи, що довіра та спілкування – ключові моменти у їхніх стосунках.

КІНЕЦЬ.