– Мамо, – у мене буде дитина, – зізналася матері Олеся.

Ольга Іванівна взяла паузу.

– Мамо, ти що не чуєш? Я в положенні! Ти скоро будеш бабусею.

– Значить разом народжуватимемо, – здивувала мати Олесю.

– У сенсі разом? – спробувала прояснити ситуацію Олеся.

– Я теж у положенні, – заявила доньці Ольга Іванівна.

– Мамо, ти що? Навіщо тобі у такому віці дитина? Тобі з онуками пора няньчиться.

– Олеся, я ще не стара. Мені лише сорок п’ять, – тихо сказала Ольга Іванівна.

– І хто ж він, батько твоєї дитини? – Не відставала Олеся від матері.

– Та яка різниця.

– Як це якась різниця! Адже ти тепер у декрет підеш. Він що, тобі не допомагатиме? А може, ти за нього хочеш заміж вийти?

– Заспокойся, Олесю. У мене із цим чоловіком був короткий роман. Я нав’язуватися до нього не збираюся, тим більше, що він одружений. Тебе виростила і ще дитину підніму.

Увечері Олеся повідомила новину свому чоловіку.

– Андрій, уявляєш, моя мати надумала народжувати. Може, ти хоч із нею поговориш? Я знаю, вона тебе поважає.

– Олеся, Ольга Іванівна доросла жінка, сама розбереться, – відмахнувся від дружини Андрій.

Після одруження з Олесею Андрій переїхав до своєї дружини у тещину квартиру. На подив Олесі, Андрій швидко порозумівся з її матір’ю. Проживали вони втрьох у трикімнатній квартирі і жодних сварок та розбіжностей між ними не виникало.

У призначений час Олеся народила синочка. А за кілька тижнів її приклад наслідувала мати, у якої теж народився син. Тепер і Олеся і її мати перебували у декретній відпустці. Андрій був на десять років старший за свою дружину. Він працював на великому підприємстві та непогано заробляв і весь свій вільний час тепер присвячував дітям. Причому з однаковою теплотою та турботою він ставився і до свого сина, і до синочка своєї тещі.

Минав час, діти підростали. І було очевидно, що діти схожі один на одного, як близнюки. До певного часу Олеся не звертала на цю обставину жодної уваги. Коли вона вирушала з дітьми на прогулянки, то зовсім незнайомі їй люди неодноразово приймали дітей за двійнят. А одного разу її найкраща подруга ні з того, ні з цього ляпнула.

– Слухай, Олесю, вони такі схожі на твого чоловіка, ніби він і є їхнім батьком.

Ці слова подруги запали Олесі у душу. І якось потай від чоловіка та від своєї матері Олеся зробила тест. Здогад підтвердився, Андрій був батьком дитини.

Повернувшись із результатами тесту додому, Олеся кинула папери матері.

– Може, поясниш, – накинулася вона на матір.

– Вибач, Олеся, так вийшла, – промовила зблідла мати.

Увечері вже у присутності Андрія Олеся влаштувала сварку.

– Андрій, забирайся звідси, я не можу тебе бачити! – вигукувала вона.

– Нікуди він не піде, тут його діти, – стала на бік Андрія теща.

– Тоді я піду із сином, – поставила ультиматум Олеся.

– Як хочеш, – заявила мати, – можеш поки що пожити у своєї бабусі.

Цей вчинок матері остаточно вивів Олесеві з рівноваги. І вона, зібравши найнеобхідніше, покинула квартиру. Андрій навіть не намагався зупинити її.

Викликавши таксі, Олеся вирушила до батьків Андрія. Коли вона пред’явила їм результати тесту, вони стали в ступор. Такого вчинку від свого сина вони явно не очікували.

– Доню, залишайся у нас, попросила її свекруха, – адже ти нам не чужа.

– Залишайся, – погодився з дружиною свекор, – А Андрія, після цього, я на поріг не пущу.

Наступного дня Андрій зателефонував Олесі запропонував їй повернутися до матері.

– У мене більше нема матері, так і передай їй, – заявила Олеся.

– Олесю, ти мене теж зрозумій. Адже я звик до своїх дітей, мені тепер що робити.

– А ніхто тебе нічого робити не просить, – зупинила його промову Олеся, – живи з нею та зі своєю дитиною. А мені краще на очі не показуйся.

Невдовзі Андрій перестав дзвонити, продовжуючи жити з тещею.

Батьківське серце відходливе. І ось вже батьки Андрія кинулися виховувати свого сина, щоб примирити його з Олесею. Але Андрій стояв на своєму.

– Я люблю цю жінку, – заявив він.

Ось так Андрій зробив свій вибір між двома жінками, вирішивши залишитися з тещею.