Олеся була затиснута в монотонній рутині: догляд за дочкою Настею, приготування їжі, ведення домашнього господарства. Фізично вона не втомлювалася, але емоційно була виснажена.

Незважаючи на одноманітність, її чоловік Ігор, схоже, не був зацікавлений у тому, щоб розірвати це замкнуте коло та допомогти дружині.

На прохання Олесі влаштувати вечір побачень чи просто погуляти він відповідав, що вдома вони й так разом, зайві милості їм не потрібні, вони вже не підлітки.

Подруги та мама Олесі вторили суспільству, кажучи, що вона має бути вдячна за те,

що вона вже має. Ігор був «добрим чоловіком» – дружину не кривдив, її працею не зневажав, не зраджував їй. Але Олеся знемагала всередині.

Вона жадала емоційної близькості та різноманітності, а не лише налагодженого побуту.

Зневажливе ставлення Ігоря до її потреби у спілкуванні та людському теплі призводило її до стану ізоляції від суспільства та депресії.

Думка про розлучення не спадала їй на думку, вона була вихована в дусі «один і на все життя». І ось одного разу на порозі оселі Олесі з’явилася доглянута жінка. Вона назвалася таємною коханкою Ігоря, але сказала,

що Ігор надто «порядний», щоб кинути Олесю та їхню дитину. Замість того, щоб відчути себе спустошеною, Олеся відчула звільнення.

Вона побачила вихід і вирішила розлучитися з Ігорем, попри його бажання. Після розлучення Олеся відкрила себе наново.

Вона повернулася на роботу, почала знову одягатися стильно і навіть завела кілька шанувальників. З новими стосунками вона не поспішала.

Вперше за багато років вона вийшла із «зони дискомфорту», як вона жартома називає свій шлюб. Олеся нарешті стала вільною, врятованою несподіваним відкриттям – зрадою чоловіка.

КІНЕЦЬ.