Олеся чекала на чоловіка з роботи, накрила стіл. На плиті стояла загорнута в рушник каструлька з картопляним пюре, в духовці запікалася форель.

Можна і келих ігристого, нікуди не збиралися начебто ввечері. Олеся дістала з ігристе, та поставила його у холодильник.

Пролунав дзвінок у двері. Дивно, нікого Олеся не чекала, у чоловіка свої ключі. Подивилась у вічко. Стояла якась жінка. Відчинила двері.

– Олеся, привіт, сестро! А ми до тебе!

Олеся пильно дивилася на жінку та молоду дівчину поруч із нею і не впізнавала.

– Вибачте, а ви хто? Не впізнаю щось…

– Ну ти що, жартуєш? Це я, Іра Мельник, сестра твоя двоюрідна по батькові. Ми ж із тобою в дитинстві у бабусі жили. Забула чи що?

Олеся невиразно згадала дитинство і худеньку маленьку Іру, яку, як і її, привозили до бабусі на канікули. Потім вони більше не зустрічалися. Ірина мати розійшлася з чоловіком і поїхала з донькою, переставши спілкуватися із родичами.

– Ох, скільки років минуло, я тебе ж дівчинкою запам’ятала. Заходьте, – запросила гостей Олеся.

Іра з дівчиною зайшли до коридору, поставили сумки на підлогу.

– Це моя донька, Катя. Познайомишся хоч із племінницею двоюрідною. А чим це смачно пахне?

– Рибу запікала, чоловіка чекаю з роботи.

– А діти є? А чоловік, де працює? – з цікавістю оглядаючи кімнату, спитала Іра.

– Дітей немає, чоловік підприємець, магазин у нас свій із побутовою технікою.

– Ого, ви круті. Мама казала, що ти в люди вибилася. Вона ж нещодавно тільки-но почала спілкуватися з родичами батька, дещо знає про тебе, адресу ось вивідала. Може, запропонуєш перекусити?

– Та в мене там мало риби, я ж не чекала нікого в гості, два невеликі стейки тільки запекла. А пюре є, зараз…

– Нічого, ми люди не горді, і пюре поїмо. Так дочка?

Катя мовчки кивнула.

– Таак … Квартирка у вас шикарна, звичайно. І меблі, і всякі штучки. Пощастило тобі із чоловіком. А мій гульбанить, грошей завжди немає, прогулює, а моя зарплата мізерна.

– Розлучися з ним, у чому проблема? – здивувалася Олеся.

– Ага, розлучись, легко сказати! І що я сама кукуватиму? У селі не зрозуміють, там усі з такими живуть.

Олеся запросила гостей до столу. Вони накинулися на пюре та салат зі свіжих овочів.

– Чуєш, Олесю, Катя моя вступати збирається до вашого універу, на бюджет по балах проходить. А гуртожитку немає. Вірніше, він є, але в іншому кінці міста, не розумно зробили якось. Я ось що подумала.

У вас немає дітей, квартира велика, Катя може жити у вас. У вільний від навчання час допомагатиме тобі, прибрати там, або помити що. Вона все вміє. Ми ж родичі, як-не-як.

Олеся застигла від подиву. О це так новина!

– Іро, можна недорого кімнату зняти, недалеко від університету. Можна втрьох навіть взагалі мало вийде. Багато хто так робить. На що ви взагалі розраховували?

– Так ми так і думали вчинити, але мама сказала, щоб ми до тебе завітали в гості. Адже не чужі, могла б і допомогти нам…

– Почнемо з того, що я про тебе і думати забула, якщо чесно. І тут ти , через стільки років і просиш поселити в мене свою дочку! Це ти вважаєш нормальним? Ми ж по суті чужі люди.

– У сенсі, чужі? Рідні! Таак… Ось що, Катю, гроші з людьми роблять! Знати нікого не бажає, фіфа! Забула про рідних!

Ну звичайно! Живе тут у розкоші, і горя не знає! А ти спробуй проживи на одну зарплату! Подивилась би я на тебе! Рибу тут вони червону їдять, а ви, гості дорогі, пригощайтеся пюрешечкою з салатом!

Ну, дякую, сестричка! Нагодувала від душі! Навіть кави не запропонувала, як це у нас заведено, мабуть шкода стало на родичів витрачати!

Пішли, Катю, нам тут не раді! Правильно мама казала, що погані ви! Більше ні ногою до вас, і ви не лізьте! Їжте тут свою рибу! Ось не дарма вас Бог дітьми обділив!

Іра з Катею схопили сумки та вискочили з квартири. Олеся здивовано спостерігала за ними. Коли двері зачинилися, підійшла до холодильника, дістала ігристе, відчинила і налила повний келих. Випила із задоволенням.

А ось і чоловік прийшов.

– Кохана, ти що тут, без мене повечеряла? О, і ігристе смакуєш одна…

– Можу собі дозволити! Я ж буржуйка, яка навіть і не думає про рідню! – засміялася Олеся.

Візит родички запам’ятався їй надовго. Пізніше дійшли чутки, що Катю прийняли в сім’ю далекі родичі з боку мами, і Іра була дуже незадоволена ними.