— Оленочко, та ми сьогодні всього лиш утрьох, — замість вітання каже моя свекруха Поліна Володимирівна у той моммент, коли вже ломиться через поріг з черговою групою своїх “колежанок”. — Ти ж якісь смаколики маєш у холодильнику, я сподіваюся?

Свекруха подарувала нам квартиру, але тепер заявляється зі своїми подружками без попередження. Може привести їх дві, три, п’ять. Я ж у декреті, все одно нічого не роблю, отже, маю їх обслуговувати: каву, чай подавати.

Так, я завжди маю смаколики у холодильнику, бо я кондитер. Я печу і готую на замовлення. Але ці “гості” не просто беруть смаколики.

Вони приходять, як до ресторану, сідають у вітальні, розглядають інтер’єр, роблять компліменти: чи то саркастичні, чи то щирі — я вже й не знаю, а потім просять каву, чай, щось до кави.

Всі мої старанно підготовлені на продаж торти, тістечка, капкейки зникають буквально за годину.

Одного разу вони прийшли, коли я була зайнята маленьким сином. У нього якраз лізли зубки, він плакав, я намагалася його заспокоїти. Але свекруха з її вічним:

— Оленочко, ну ти ж вдома, зайнята дитиною, але ж ми ненадовго. Можна нам по каві, а то ми такі втомлені?

Я, притискаючи малюка, спробувала натякнути, що мені зараз не до них:

— Мамо, у сина зубки, я його не можу залишити.

— Ой, та він зараз заспокоїться, дай йому іграшку! Ми вже на кухню йдемо, сама каву зроблю, а ти тільки якісь свої тістечка подай!

І справді, йдуть на кухню, починають там шурхотіти, шукають чашки. Одна відкрила шафку, а там мої інгредієнти для торта, який я планувала зробити на замовлення.

— Це що, маршмелоу? Я люблю в каву кидати. Оленко, ти ж не поділишся з нами?

Я мовчки кипіла. В результаті замовлення на наступний день ледь встигла доробити, бо всі запаси маршмелоу вони з’їли.

Інший раз свекруха привела аж п’ять подруг. Я саме мила підлогу, син спав, у мене було трохи часу на себе. Вони заходять і з порога:

— Оленочко, як у тебе тут затишно, прямо як у готелі! От тільки чаю нам би!

Я ледве втрималася. Але коли вони пішли, залишивши після себе повну мийку брудного посуду, я зрозуміла, що далі так не можна.

Ми зі свекрухою вже пробували говорити на цю тему. Я пояснювала, що не можу постійно приймати гостей, особливо без попередження, бо у мене є робота, дитина і свої справи. Вона образилася:

— Олено, ну як ти можеш так казати? Це ж наша квартира, я ж її вам подарувала! Я хіба часто приходжу? Ну раз на тиждень або два, чи це так багато?

Але її “раз на тиждень” завжди закінчується візитом усього її “клубу”. Іноді я намагаюся їх ігнорувати, мовляв, зайнята роботою. Але це не допомагає, бо вони самі собі господарі.

Останньою краплею стала ситуація, коли подруга свекрухи випадково розлила каву на мій ноутбук. Це був мій робочий ноутбук, на якому зберігалися всі замовлення. Я не втрималася і сказала:

— Або ми встановлюємо правила, або я більше не пускатиму вас сюди.

На це свекруха знову:

— Правила? У квартирі, яку я вам подарувала? Ти серйозно?

От тепер я сиджу, думаю. Як бути далі? Я не хочу псувати стосунки, але це перетворюється на справжній кошмар. Чоловік проблему просто ігнорує, бо це ж його мама.

Можливо, у вас є порада? Як покласти цьому край?

Джерело