– Як в Париж вже квитки придбала? Тарасе, ти при своєму розумі? Я все розумію, в її подружки немає ні чоловіка, ні дітей, а твоя трьох на світ привела. Бійся Бога. Поки не пізно зупини її, – звернулася я до сина.

Я вважаю, що новорічні свята потрібно дома святкувати, а не летіти бозна куди, залишивши дітей на батька.

Мене звуть Ганна Володимирівна, і я хочу поділитися з вами ситуацією, бо потребую поради. Я маю єдиного сина, Тараса, якого виховувала з любов’ю і турботою.

Зараз син вже дорослий, у нього гарна сім’я: троє діток і дружина Олена. Але останнім часом мене не покидає відчуття, що з тією невісткою щось не так. Якось вона надто стала думати лише про себе.

Минулого тижня, наприклад, Олена записалася на стрижку. Я ще подумала: “Ну, добре, кожна жінка хоче виглядати гарно”. Але ж ні, далі був масаж, потім якийсь там салон краси.

А сьогодні я зранку дізналася, що вона вирішила летіти в Париж із подружкою. Париж! На новий рік! І це при тому, що дітей залишає на Тараса. От скажіть, це нормально? А си мені на це каже:

– Мамо, не починай. Вона теж має право на відпочинок, – сказав мені Тарас, коли я намагалася достукатися до нього і пояснити, як це все виглядає збоку.

– Відпочинок?! Тарасе, у неї троє дітей, наймолодшому лише півтора року! Від чого вона так втомилася? Чи не ти, бува, кожен вечір годуєш їх і вкладаєш спати?

Тарас зітхнув і, як завжди, спробував захистити невістку:

– Мам, я теж хочу, щоб вона була щаслива. Вона багато робить для нас усіх. Це всього на кілька днів, я впораюся. Це ж її мрія давня, нехай здійсниться.

Ой, як мені не подобається цей його тон. Він мовби не може наважитися сказати Олені щось поперек. Я йому сказала:

– Сину, я розумію, що хочеш добра. Але ти подумав, як дітям буде без мами на свята? А якщо вони занедужають, а якщо щось трапиться?

Та він лиш мовчки відвернувся. Я зрозуміла, що переконати його буде важко. Тому вирішила діяти інакше. Вирішила поговорити з невісткою напряму.

Коли вона прийшла додому після чергового сеансу масажу, я підійшла до неї і кажу:

– Олено, послухай мене голубонько, ти справді думаєш, що це нормально – залишити дітей на новий рік?

Вона подивилася на мене з трохи здивованим виглядом:

– Ганно Володимирівно, а що такого? Тарас прекрасно справляється, а я повернуся за кілька днів.

– Але ж вони твої діти, – наполягала я. – Вони хочуть бути з мамою на свята.

Її відповіді мене просто приголомшили:

– Мамо, я теж людина. Я хочу трохи відпочити. І це не означає, що я погана мама.

Як вона могла таке сказати? Невже материнський обов’язок для неї не важливий? Я довго ще намагалася її переконати, але вона стояла на своєму.

І зрозуміла я, що тут не лише Париж справа. Вона просто стала іншою. Чи то її ця подружка так налаштувала, чи то життя зараз таке – я не можу зрозуміти.

А ще я просто е знаю, що робити: чи пробувати якось впливати на ситуацію, чи змиритися. Але знаєте, що найбільше мене тривожить і бентежить?

Що Тарас не хоче мене слухати. Що його сім’я, яку я так любила і берегла, починає змінюватися в бік, який мені зовсім не подобається. І це ж не доведе до добра!

Джерело