Олена закохалася ще в школі, в одинадцятому випускному класі. Однокласник, який завжди їй подобався, після літніх канікул змужнів, змінився – здався їй принцом. І коли він підсів до неї за парту на початку вересня, Олена відчула себе на сьомому небі від щастя.

І вона змінилася теж. З дівчинки Олена перетворилася в дівчину з тонкою талією і стрункими ніжками. Волосся, зібране на верхівці, відкривало її лебедину шию.

Антон критичним поглядом оцінивши Оленині гідності, вирішив, що йому не соромно буде сидіти поруч з нею. Тим більше, що дівчина добре вчилася, і можна було списати контрольну в разі чого. Олена була доброю і чуйною.

Але шкільні дружні почуття у Олени стрімко переросли в любов: першу, гарячу, все затьмарюючу, так невчасно наставшу …

Потрібно було готуватися до іспитів, сидіти за білетами, багато читати. А Антон і Олена гуляли після уроків, цілувалися на лавці в парку, часто ходили взимку на ковзанку.

Батьки Антона були незадоволені. Хлопцеві треба вступати до вiйcькoвoгo училища, а він захопився однокласницею, мало приділяв уваги навчанню. Рання любов не обіцяла нічого доброго. Антону треба було вчитися далі. А Олена, до того ж – з неблагополучної сім’ї …

Так пояснював хлопцеві батько. Мати, шкодуючи сина, підтакував.

А Олена дійсно жила з бабусею. Матері нестало, коли дівчинці було п’ять років. У свідоцтві про народження, в графі батько чорною смугою стояв жирний прочерк …

– І в кого ти у мене така влюбчива? – засмучено примовляла бабуся Олени. – Ах, точно … У матір.

Коли розмова стосувалася матері Олени, то вона відразу ж і обривалася. Бабуся, гірко стиснувши губи, замовкала, ніби дивлячись в себе, в своє минуле, і тихо зітхала.

А Олена поспішала на чергове побачення з Антоном. Навчання стала у обох «кульгати», занепокоїлися вчителі, батьки Антона стали частіше сварити сина і поставили йому ультиматум – не спілкуватися з дівчиною до кращих часів, принаймні – до повноліття.

Антон кисло посміхався. Йому не хотілося розривати стосунки з Оленою. Це нове почуття захопило і Антона. Однак на тему серйозних відносин він навіть боявся думати. Що скажуть батьки – йому було зрозуміло.

Коли Олена, через деякий час переконалася, що вагітна, вона прийшла у відчай. Наближалися іспити, за вікном співали птахи, дзюрчали струмки. А Олена ночами ридала в подушку, намагаючись не розбудити бабусю. Але бабуся, бачачи настрій внучки, якимось жіночим чуттям зрозуміла що трапилося.

З Антоном Олена бачилася тепер тільки в школі. Строгий батько Антона категорично встав на шляху спілкування сина з Оленою. Якби вони знали …

Бабуся Олени одного вечора підійшла до ліжка внучки і спокійним голосом запитала:

– Народжувати надумала? Тільки не треба мені брехати. Одного разу я вже це проходила з твоєю матір’ю. – Жінка сіла на край ліжка і заплакала, а Олена обняла її і винувато.

– Що робити, бабусю? – тихо сказала вона. – Батьки його абсолютно проти. Але вони нічого не знають.

– А він? Він знає? – запитала бабуся.

– Ні. Не можу змycити себе сказати, боюся, що відразу кине … – Олена вперше сказала те, про що навіть боялася думати.

– Так він тебе фактично і так вже кинув, – підтвердила Оленине побоювання бабуся. – Але сказати йому все ж треба. Це твій обов’язок. Якщо вже втече після цього, то гріш йому ціна – такому мужику. Тоді і не шкодуй. І виду не показуй, що любиш. Гордість май. Здужаємо. Я працювати піду.

– Що ти, бабусю … Працювати. Ти ж на пенсії.

– Двірником, в наш ЖЕК. А що? Поки жива за мітлу триматися буду, допоможу. Як же так … Дівчинка ти моя.

Олена вже плакала щосили, бабуся теж. Але незабаром жінка схаменулася.

– Вистачить ридати. Не можна тобі тепер. Спи. – Бабуся піднялася і строго сказала:

– Тільки обіцянку мені дай, що школу закінчиш. Обов’язково. У що б тобі це не стало.

Олена заспокоїлася. Вона вирішила при першій же нагоді сказати Антону про дитину. Вона розуміла, що навряд чи хлопець буде радий, і була до всього готова. Але всередині неї з’явилася маленька істота, яку вона вже любила. Що їй буде відмова Антона? Вона скоро буде мамою, а це найбільше щастя …

Антон вже пересів за іншу парту. У класі шепотілися про їх сварку, хтось засуджував Олену, хтось звинувачував в розриві Антона, але всі сходилися на думці, що треба спочатку закінчити школу, потім вчитися десь на спеціальність, а потім вже думати про сім’ю. Але ніхто не говорив про любов. Про те, що відчувала Олена, мало хто здогадувався. Не відчуєш – не зрозумієш.

Розповіла Олена Антону про свою вагітність на наступний день після розмови з бабусею. Вони стояли на алеї за школою. Хлопець зблід, похитнувся, наче ошелешений, і не в силах щось сказати, повернувся і побрів додому. Олена залишилася стояти на алеї, думаючи, що ось-ось – і Антон повернеться і підбіжить до неї, ось-ось – і він обійме її як раніше …

Але Антон йшов геть не озираючись, немов втікав, і хотів сховатися з головою десь і все забути …

Олена закінчила школу. Відразу влаштувалася на роботу в їдальню, де раніше працювала її бабуся. Звідти і пішла в декрет восени. Незважаючи на свою юність, вона народила міцного синочка.

Бабуся працювала двірником, отримувала невелику пенсію. Олена, трохи підростивши синочка, віддала його в дитячий садочок і вийшла знову на роботу в їдальню. Потрібно було на щось жити. “Мати одиначка”. Так її позаочі називали на вулиці, в їхньому будинку. А в колективі любили за хороший характер, доброту, працьовитість і скромність.

Незабаром Олена закінчила курси і стала кухарем. Вона відмінно готувала, була чистьохою, підвищувала з року в рік свій розряд.

Бабуся на той час вже не працювала. Вона няньчила правнука і раділа успіхам Олени.

А Олену любили не тільки в колективі їдальні. Постійні клієнти нахвалювали нові страви і різноманітне меню, пишну випічку і вишукані салати. Шанувальники її тістечок випрошували рецепти.

Одного разу до них прийшов працювати хлопець. Його звали Ігор, він був випускником кулінарного училища. Попрацювавши три місяці поруч з Оленою, він закохався в неї і зробив їй пропозицію. Олена не відразу відповіла Ігорю.

Вона не приховувала від нього, що вона – мати-одиначка. Ігор, здавалося, навіть був радий, що у Олени такий чудовий хлопчик. Закоханий приходив під вікна Олени з квітами і дитячими іграшками. Не соромлячись цікавих поглядів сусідів, він чекав її виходу біля під’їзду, обіймав маленького Сергійка, цілував Олену, і вони втрьох йшли гуляти в парк. Бабуся, яка дивилася з вікна, молилася, хрестила їх навздогін і йшла до ікон.

– Оленочка, ти тепер хоч не вагітній раніше терміну, – говорила ввечері бабуся.

– Бабо, я вже доросла … – посміхалася Олена, – Що ти, бабусю. Я навчена на все життя … Але ні про що не шкодую. Ну, яка я мати-одиначка? Адже ти у мене є, Сергійко у мене є! А тепер і Ігор. До того ж, бабусю, ми подали заяву. Я полюбила його. Він хороший. Правда. Відкритий і простий.

Обидві жінки знову сиділи на ліжку обнявшись і плакали. Тепер від щастя.

Весілля зіграли через місяць в їдальні. Був запрошений весь колектив і сусідки-подружки бабусі, а також рідня і друзі Ігоря.

Малюка Сергійка Ігор усиновив. Олена перестала бути матір’ю-одиначкою. Вона раділа новому життю в ролі дружини. Коханою і бажаною. І тепер – найщасливішою …