Олена з важкима пактами в руках зайшла в квартиру свекрухи. – Доброго дня. Ось вам продуктів принесла, – гукнула вона з порога. В коридор вийшла свекруха Олени. – Ну раз прийшла, то потрібно ще у квартирі прибрати, і приготуй щось смачненьке, – усміхнулася Лариса Григорівна. Олена виконала всі прохання свекрухи, і вирушила додому. Жінка вийшла з під’їзду свекрухи і опустилася без сил на лаву. Раптом вона почула розмову двох жінок поруч. Олена прислухалася і застигла від почутого

 

Олена мила посуд, коли з роботи повернувся чоловік Сашко, і зайшовши на кухню заявив:

– Олено, не можу я більше тут жити. Ти сама пропонувала все чесно. Я не юлитиму і не приховуватиму. Так, зрадив. Але вона така, – чоловік замріяно закотив очі.

Олена дивилася на свого чоловіка, по суті, дорослого хлопчика. Йому 35, а нічого про життя не знає. Спочатку мама опікувалася, потім Олені довелося всі турботи перекласти на свої плечі. І куди він далі?

– А про дочку ти подумав? Їй 12 років, перехідний вік. Жити ми на що будемо?

Сашко не думав, а мріяв про нову дружину, нове життя. Нудно йому стало.

Мама сказала свою звичайну приказку – а я говорила.

Інфантильного зятя вона недолюблювала. Що це таке, чоловік у хаті, а все робить дружина. І обід готує, і шпалери клеїть.

Свекруха висловилася також у своєму стилі – філософськи. Її, крім власних недуг та городу, вже нічого не хвилювало.

– Не ти перша, не ти остання. Скажи дякую, що квартира твоя, ділити Сашко не буде. А що дочка? Вона виросте, свою родину заведе. Ми маємо з коханими жити.

Від свекрухи та сина чоловік пішов, не проживши з ними і п’яти років. Теж, напевно, з кохання. Олена на весіллі бачила, як свекруха дивилася на свого колишнього. Очі були сповненні образи.

Так і почалося у Олени життя матері одиначки. Сашко передавав невеликі суми, іноді приносив подарунки. Дочка фиркала, не потрібні мені ці ляльки. Олена знову зітхала, не чоловік, а великий хлопчик. Свекруха приносила дешеві цукерки та докладно випитувала онучку про оцінки в школі. Катруся і тут фиркала, одразу тікала. З почуттям виконаного обов’язку свекруха велично йшла.

Чоловік, як не дивно, пристойно заробляв, тільки за відомостями він мав інші суми, маленькі. Вони не розлучилися, тож на аліменти вона не подавала. Олені довелося шукати другу роботу. Мати на пенсії, отримувала зовсім небагато, Олена і їй переказувала невеликі гроші щомісяця.

Так вони й жили майже рік, ледве зводячи кінці з кінцями.

– У Катрусі скоро буде братик чи сестричка, – порадувала Олену безжурна свекруха. – Ви на розлучення подавайте, навіщо безбатченків ростити.

Олена усміхнулася. Та хоч завтра і на аліменти одразу подам, вирішила вона.

У суді їм дали місяць на роздуми.

А за 5 днів зателефонувала свекруха. Олена насилу зрозуміла, що з Сашком сталася біда – він в палаті лежить. Лариса Григорівна просила Олену доглядати чоловіка.

– Він же твій чоловік! Ви ще не розлучилися. Грошей на доглядальницю немає. Я вже без сил. Ти повинна.

– А що ж нове кохання?

– Оля в положенні, їй не можна хвилюватись.

– А мені, значить, треба? А де гроші, він же непогано заробляв?

– Я в ці справи не лізу, – гідно парирувала Лариса Григорівна.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩